Читать «Заслучанські робінзони» онлайн - страница 3

— Ось принесла її біда на нашу голову! — бурчала Маруся. — Як же тепер від неї відчепитися?

— Почекай, не гарячкуй, якось відчепимося, — спокійно сказав Льошка і поступово, не поспішаючи, вивільнив лодку.

Минули озерце, знову пішли кущі. Часом вони здавалися островами, але коли чайка наближалася, вони легко перетинали ці "острова" прямо по воді. Траплялися й дерева: верба і вільхи, навіть старі дикі яблуні, он і дуб розтрощенний блискавкою, під яким позаминулого року загинув десятикласник-пастушок, що «сховався' від бурі…

Попереду, вже недалеко, виднівся густий синій острівець з темних дерев.

— А він, здається, стоїть високо, на сухому місці, - визначив Льошка і тихенько встав, щоб подивитися. — Хочеться ноги випрямити, затекли…

— Та зачекай ти, не вставай, зараз приїдемо, — сказала Маруся, але й сама не втрималася, трохи підвелася і вдивлялася у далечінь.

— Здається, піщаний пагорб видніється, — промовила, дивлячись з-під руки.

Але човника завертів підводний вир, і не встигли мореплавці схаменутися, як їх закрутило і стукнуло об той осмалений, але все ще могутній стовбур дуба. Удар був несильний, він не заподіяв б великої біди, якби вони сиділи. А тепер — Льошка одразу полетів під Марусю, а весло впало далеко позаду чайки і завертілось у вирі. Стрімнина підхопила безпорадну лодчину і стрімко понесла далі…, чайка вдарилася боком об кострубату вільху і перевернулася…

Все відбулося так швидко, що Льошка, навіть не помітив, що робиться за його спиною. А Маруся, борсаючись у воді, не видавала ні звуку.

Оглянувся хлопець — ні човника, ні товаришки! Що за чорт?

— Марусю! — крикнув він.

— Шо! — Почулося зовсім близько. Глянув хлопець — і очам своїм не повірив.

— А де човник?

— Не знаю.

— Як не знаєш?

— Та так. Втік, поплив…

— Пригода, — спокійно відповіла дівчина, стоячи у воді по самі груденята, що виділялися кофтою спортивного костюма.

— Що ти наробив?

— А може, це ти наробила?

Так вони сперечалися, поки не пройшло перше враження від катастрофи. Ніхто нікого всерйоз не звинувачував, та й яка користь в цьому, але звичка посперечатися, дорікнути один одного позначилася й тут. І тільки добре насварившись, немовицькі мореходи почали шукати вихід з непростого становища.

А положення дійсно виявилося незавидним: їм нікуди було податися, крім лісу, що виднівся за півкілометра… Добре що були у спортивних еластичних костюмах і ті не дуже набухали під водою. Зняли гумові чоботята і побрели до острова…

3

Сонце вже повернуло на другу половину дня. Безкрайній водний простір іскрився на сонці. З півдня трохи дихав теплий вітерець. Вода хлюпала біля дерев. Зі свистом пролетіли дві качки. Сонце приємно зігрівало мокрий одяг. Настрій покращився, особливо хлопчини. Він навіть почав жартувати:

— Коли-небудь ще раді ми будемо, що так вийшло. Тут тобі і море, і корабельна аварія, і таємничий острів. Може, навіть якісь страшенні чудовиська зустрінуться

— Невелике щастя, з нічим на безлюдному острові залишитися, — заперечила Маруся.

— А ти хочеш, щоб тобі все готовеньке подали? Тоді вже краще було дома сидіти.