Читать «Заслучанські робінзони» онлайн - страница 6
Олексій Савчин
Зігрившись друзі, лягли. Поспали трохи і знову почали ворушитися. Раптом над вухом почувся дикий, пронизливий крик. Крик моторошний і водночас жалібний, наче хтось душить дитину… Страх охопив друзів. Вони щільніші притиснулися до коріння. Крик не припинявся, недалеко в кущах чулася якась метушня. Льошка прихопивши дрючка, кинувся до кущів.
— Марусю! Швидше сюди! — Почувся його нетерплячий поклик.
Невдовзі, Льошка висунувся з кущів, несучи щось сіре й величеньке.
— На, тримай! Швидше! — Знову крикнув Льошка. Маруся вчепилася руками в мягкеньку шерсть якогось звірятка.
— Що це? — здивувавалася вона.
— Тримай, тримай міцніше! Заєць! — захекавшись, відгукнувся Льошка.
— Ой, та він кусається! — Вигукнула з мимовільним страхом дівчинка.
— Тримай, добре тримай обома руками! Тримай, а то втече! — сердито командував Льошка.
Дівчина, вперше без заперечень, підкорилася команді новоспеченого генерала.
— Справді заєць, — здивовано пробурмотіла вона, з усіх сил намагаючись утримати здобич.
Льошка стукнув зайця головою об стовбур найближчого дерева.
— Як ти дізнався, що там відбувається? — Запитала дівчина, коли вони з здобиччю повернулися на своє місце.
— Жалібний крик почув і зрозумів: невеликий звірок потрапив у біду. Возяться в кущах, значить, і ворог його не дуже сильний, якщо так довго не може справитися зі своєю здобиччю. Потім почулося ляскання крил: не інакше сова чи пугач напали на зайця, таке часто описується в пригодницьких книгах…
Завтра якось приготовимо його. Дасть бог день, дасть й харч, як кажуть в нашому селі.
Нарешті денні та нічні клопоти остаточно зморили наших робінзонів, і обоє заснули так міцно, що тепер, мабуть, їх не зміг би розбудити ні грім, ні мороз.
5
Вранці зійшло сонце. Пригрівшись, обоє проспали до самого полудня.
Прокинулися, сіли, роззираються. Взяли зайця І пішли вглиб острівця, в надії на якийсь більш надійний і затишніший прихисток.
Сонце світило так по-весняному весело й ласкаво. Як вже вам відомо, наші мореплавці читали багато мандрівних книжок, отож знали як розпорядитися лінзою з однооких окулярів… Невдовзі весело запалав вогник багаття, а над ним заяча тушка смажилась на рогатині.
— А хліба, солі де взяти? — поцікавилась Маруся.
— Коржиків, молока, бавука, цукерок! — перекривив Льошка. — Ех, ти! А як же папуаси живуть весь вік без цього? А ти і кілька днів боїшся прожити!
— Почекай, почекай, може, доведеться і проти нашої волі довго жити тут — кинула дівчина, дивлячись вперед.
Там місцевість знижувалася, переходила в болото, а за ним далеко знову блищала вода.