Читать «Заслучанські робінзони» онлайн - страница 13

— Дивись-но, здається, вода починає спадати, — зауважив Льошка.

Так воно і було. Вода трохи відсунулася від вчорашніх берегів. В різних місцях з неї видалися нові купки трави.

Йшли вони цілу годину, відшукуючи підходяще місце. Нарешті добралися до невеликої заплави. Вона врізалася в улоговинку між двома пагорбами. Улоговинка виявилася з піщаним дном. Посеред неї утворилося крихітне озерце, яке з'єднувалося з більшим озером вузькою смужкою води.

— Тут точно риба є, - сказав Льошка- і вода спокійна. А он і рибки миготять!

І він почав стягувати з себе штани.

Зав'язав холошви, вставив ліщиновий обруч і вийшов сачок, не гірше рибальського. І ось наш рибалка увійшов у воду. На перших порах нічого не виходило, бо вода не стікала і риба не могла потрапити у цю «засаду'. Прийшлося ножиком з штанів зробити решето. Почали ловити новим способом.

Раптом завзятий рибак гукнув:

- Є! Стій! Ах, вирвалася, паскуда…

— У-у, тетеря! — Розсердилася Маруся.

— Та вона маленька, — виправдовувався знатний рибак.

Але тут закричав:

- Є!витягаю, вже не втече! До берега тягну, на беpег!

… Ой, кусається!

Важко було тягнути до берега штани, наче бочку, повні води.

На березі у сачку з штанів знайшли десяток невеликих рибок, і чималу зеленкувату щуку…

Вода ще булла холодна, тож Льошка більше лізти у неї не хотів.

— Знаєш, що — звернувся до дівчини.

— Може, завтра вже цього ставка не буде. Спаде вода — і кінець. Але ми можемо перегородити протоку з нього, он у тому вузькому місці. Нехай собі вода йде, а риба все одно залишиться.

Негайно приступили до справи. Встромляли в землю все, що можна було увіткнути. Дуже скоро виросла надійна загорожа.

— Ось риба і в полоні! — Захоплювався Льошка. — Хай собі гуляє, а ми будемо брати скільки потрібно і коли потрібно.

Така перспектива підняла дух друзів: з'явилася деяка впевненість у завтрашньому дні.

Як завжди, після денних турбот, ввечері всі розмови торкалися рідного дому. Якими далекими здавалися тепер всі домашні справи! Вже не вірилося, що за один день можна було б повернутися додому.

— Може безперервно дзвонити об рельсу, запалити величезне вогнище, накласти сирого хмизу, і хай димить воно постійно. Тоді точно хтось навідається- питає ради наш Робінзон у П' ятниці.

— Тож, давай завтра з самого світанку почнемо- погодилась дівчина.

11

Вранці-раненько, перед великими трудами, мандрівники пішли до свого ставка. Вода в ньому помітно спала, в деяких місцях з'явилася земля. Смужка води біля загорожі стала зовсім вузькою. Але в різних місцях залишалися ще ями з глибокою водою. Хлопці помітили, як там шмигнуло щось темне. Встигли примітити, як біля берега показалася блискуча темно-бура кругла голова з білою плямою на носі. В зубах звірок тримав рибу.

— Видра! — крикнув Льошка, і голова негайно сховалася під водою. — Ах, паскудь! Вона всю нашу рибу пожере! Прогнати її треба.

Коли хлопець забрів на середину озерця, то Маруся побачила, як на березі, серед трави, ковзнуло довге, на коротеньких ніжках, тіло видри. Спина у неї булла темно-бура, грудка біляста…