Читать «Білецькі» онлайн - страница 45

Отак вони й жили. Єдиний тягар, який несла в душі дівчинка, були оті секрети, в які втаємничувала її тітка Аполінарія; їй, Миросливі, щемко було думати, що тітка все ще ходить на жебри і що вони разом матір обдурюють. Тому вона аж зітхнула полегшено, коли Ванда помітила оте підкидання до сімейної скриньки грошей. Вона насупилася і в присутності Мирослави гостро зауважили про це відкриття Аполінарії.

– Хіба я так багато кладу? – хитро примружилася Аполінарія.

– Не в тому річ, – все ще хмурилася Ванда. – Звідкіля ви ті гроші берете?

– Таж не краду! – обурилася Аполінарія.

– Не крадете, а просите, – сказала Ванда безапеляційно. А в нас була тверда домовленість…

– Я не порушую нашої домовленості, – перебила її тітка, спохмурнівши й собі, – Мирослава аж рота розтулила, слухаючи ту балачку, – стара увіч казала неправду.

– Де ж берете гроші?

– Конче звітувати? – тітка Аполінирія дивилася нові Мирославу, в куток.

– Такі речі я мою знати!

– Гаразд, але тоді попросиш у мене вибачення, – згорда повіла Аполінарія. По-моєму, я вже казала, що трохи відклала собі на похорони. Оце і є ті гроші…