Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 81

— Ти намагаєшся мене цим розрадити? — поцікавилась Йолька.

— Ні. Я просто уточнюю факти. Віктор не робить нічого виняткового. Це нормально, що він розплачується за свій вчинок.

— То покажи мені інших, які погоджуються розплачуватися. Ну покажи! — крикнула Йолька. — Рафал навіть не запитав Малину, як вона почувалася після розриву. Зайшов тільки забрати обручку. Анчин Пйотрек просто виставив її валізки за двері. Вона мусила ночувати в мене. Твій Анджей повідомив тебе про розрив телефоном, бо боявся сцени. Вразливий. Один тільки Віктор поводився на рівні.

— Тобто як? — запитала я. — Що він конкретно тобі сказав?

— Прийшов учора приблизно о сьомій тридцять, — почала свою оповідь Йолька. — Так, незадовго до новин. Приніс квіти.

— Піжон, — озвалась Евка.

— Приніс квіти, — з натиском повторила Йолька, — і сказав, що ми повинні серйозно поговорити. Я зразу відчула, що тут щось не так, але взяла себе в руки. Запарила чай, принесла пиріг.

— Домашня атмосфера, — підсумувала Евка.

— Віктор з'їв два шматки, а потім перейшов до суті. Зізнався, що вже місяць бачиться з Гоською. Що закоханий, принаймні йому так здається. Сказав, що це сильніше від нього і що він нарешті зрозумів…

— … що таке справжнє життя, — закінчила Евка. — Повів свіжого вітру на великій весняній луці.

— Він ужив саме ці слова, — здивувалась Йолька.

— А він часом не згадував про кров, що кружляє в його жилах?

— Згадував, і зрештою заявив, що в такій ситуації треба відмінити наше весілля.

— А ти?

— Сказала, щоб він не робив похапливих рухів. Мені болить його зрада, але це ще не привід для розірвання заручин. Ми разом уже кілька років. Добре знайомі, пасуємо одне до одного, шкода нищити все це через якусь там інтрижку.

— Боже, Йолько, — покрутила головою Евка. — Ні краплі гідності.

— Гідність гарно виглядає в мексиканському серіалі. У житті спрацьовує прагматизм.

— Віктор, імовірно, має іншу думку.

Йолька підтвердила і знову зарюмсала.

— Він сказав, що був зі мною, бо думав, що більше не закохається. Змирився з тим, що на нього в житті вже нічого не чекає. Зробив ставку на стабільність і безпеку. Але коли зустрів Госю…

— … щось відтануло в його заледенілому серці?

— Ево, звідки ти все це знаєш?

— Це велика таємниця. Колись я вам її розкрию.

Запала тиша, яку переривало Йольчине хлипання.

— Шкода, що все вийшло на яв тільки тепер, — прошептала Евка, потираючи чоло, мовби чимось заклопотана.

— Шкода, що це взагалі вийшло на яв, — зітхнула Йолька.

— Що ти тепер робитимеш? — запитала я.

— Не знаю. Я геть розгублена. Намагаюся знайти якесь пояснення. У чому моя провина? Що я зробила не так? І чим я на це заслужила?

— Ти говориш, як деякі хворі на рак, — форкнула Евка. — Такі речі просто стаються. Хтось потрапляє під трамвай, а хтось виграє в тоталізатор. Тут немає ні провини, ні заслуги.

— Я не вірю. Мусив бути якийсь привід. Я вже й сама не знаю. Може, все через те, що я приятелюю з вами?

Нам відібрало мову, тоді Йолька пояснила: