Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 77
Ізабелла Сова
— Так. За рекомендацією пана Кароля.
— Шарля, — виправив він. — Ніколи не називайте його Каролем.
— Не будемо, — пообіцяли ми.
— Сідайте отут, під стіною, — Борис показав на вільні крісла. — Ми саме обговорюємо проект реклами кухонних ножів фірми „Blue steel“.
Усі присутні воднораз потяглися до ручок і аркушів паперу.
— Для початку маленька розминка. З чим у вас пов'язується слово „сталь“? Може, почнемо з тебе? Як тебе звуть?
— Малина. Сталь пов'язується в мене з металургійним заводом.
— Металургійний завод Стальова Воля, — докинув хтось. Деякі з присутніх захихотіли.
— Ну добре, а ти, індіанко? Як твоє ім'я?
— Евка. У мене сталь асоціюється зі свистом.
— Свистом? — здивувався Борис.
— Який видає самурай, — пояснила Евка.
— Непогано, — він занотував на дошці: „сталь = самурай“. — Із чим іще?
— З холодом, метал холодний, — кинув хлопець ліворуч.
— З блакиттю, — припустила я. „А чому б і ні?“
— З акулою, бо вона сіра, гостра, хижа.
— З хірургом, бо скальпель, — додала Евка.
— Добре, — Борис занотовував чергові ідеї. — Досить. На завтра кожен приносить по три проекти телевізійних роликів. Цільова група — жінки середнього віку, схиблені на куховарстві. Решта даних у релізах. Переходимо до реклами грецької оливи „Акрополіс“. Прошу асоціацій.
— До оливи? Загалом, без занурення в деталі?
— Гм… — Борис став біля дошки.
— Олива — це сонце, — кинула дівчина біля мене.
— Енергія.
— Краплина, важка від вітаміну, — брякнула я.
— Літо і грецька таверна.
— Виногроно.
— Амфора.
— Сатир, що полює на німф.
— Ви шукаєте асоціації до оливи чи до вина? — втрутився Борис.
— Олива завжди справедлива.
— Спливає нагору, — докинув хтось.
— Добре, закінчуємо наш брейншторминґ. На завтра по два сценарії чи по кілька слоганів. Нагадаю вам наше гасло.
— „Креативність і крапля шаленства“! — гаркнули ми хором.
Кінець робочого дня. А властиво, початок. П'ять ідей на восьму ранку. І ні слова про заробіток.
— Я вклала в них стільки роботи, — пояснила вона.
— А насправді?
— Не мала сили розплітати.
Ми сіли там, де і вчора. І чекаємо. Рівно о восьмій з'явилася решта товариства.
— Перепрошую, але це моє місце, — звернувся до мене якийсь тюхтій.
— А де це написано?
— Ніде, але всі про це знають.
— Я не знаю.
— Ти, певно, новенька? Можеш сісти біля комп'ютера.
— І не ворухнуся, — сказала я твердо.
— Я піду до Бориса, — спробував він мене налякати.
— Краще піди до бібліотеки й попроси якусь із книжок з етикету, — порадила йому Евка.
— Я не читаю книжок, — похвалився тюхтій. — Шкода часу.
— Що можна бачити, чути й відчувати, — кинула я.
Цієї миті ми почули значуще гмикання. Глянули на Бориса.
— Товаришки зліва, я можу починати?
Це до нас.
— Перепрошуємо, — буркнула Евка.
— Вчора кожен отримав домашнє завдання. Прошу приготувати тексти.
Всі воднораз полізли до течок.
— Почнемо з оливи. Хто перший?
— Може, я? — зголосився миршавий білявчик. Відкашлявся й почав читати:
„„Акрополіс“ олива — вітамінами щедра на диво“.