Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 66

— На пральці, — припустила я.

Не знати чому бабуся завжди знаходить їх на пральці. Або в братрурі.

— Знову, — притакнула бабуся, — але що вони там робили? Вічні загадки. Добре, в темпі, бо зараз сюди прийде Геня. Хто з вас перша?

— Може, я? — озвалась я. — У мене нічого не складається. Я вже місяць шукаю роботу і пшик. Ну і Рафал. Але на тлі безробіття це абищиця.

— Добре, я розкину за тебе. Ой лишенько, дев'ятка треф при казенному домі. Якась прикрість на місці навчання.

— Чудово, ще і в універі лажа.

— Чекай-чекай. Великий клопіт через заздрощі, але завдяки тузу треф…

— Туз — це смерть. Усе ясно, я просто помру, розчавлена стіною проблем. Тільки тоді мене оцінять.

— Стривай, Малинко, хвилечку. Ніякої смерті. Король пік. Якийсь старший брюнет захворіє чи помре, і все з'ясується.

— Напевно, в універі? Чи, може, батько?

— Твій батько трефовий, і нічого не з'ясується. Ой, лишенько, твоя мама має когось на стороні. Ти знала?

— Бабусю, — не витримала я, — ти ворожиш мамі чи мені? Що там з універом?

— Зараз-зараз. Ще раз розкладу. Що тут у нас? — Бабуся замовкла, вивчаючи карти. — Знову клопіт із казенним домом. Серйозний випадок із брюнетом. Пересунь захист, Малинко.

— Мені вже призначили термін, — простогнала я. — На десяте липня.

— Я прокажу молитву до святого Антонія. Може, тобі таки вдасться його пересунути.

— Знов Антоній?

— Єдиний надійний святий. Хвилину тому він показав мені, де лежать карти.

— Що мені ще випало? Бо тут Евка чекає й шарпає за шнур.

— Якісь гроші. Ти познайомишся з білявцем здалеку. Фантастичний тип. А який закоханий.

— Нарешті, — зітхнула я.

— Зараз-зараз, важливе побачення. Ти, білявець і шатенка. Весільна карта. Тільки той шатен, що він тут робить?

— Ти казала, що білявець, — перебила я.

— Це інший. Він увесь час біля тебе. За першим розкладом теж. Він уже колись тобі допоміг і весь час чекає. Закоханий. І ти теж закохаєшся. Ну, моя дорогенька, — присвиснула вона, — вам стелиться сама червона карта. Добре, тепер Ева. Ти слухаєш?

— Не можу дочекатися, — озвалась Евка.

— Уже розкладаємо. Скільки червоного! Той з бруньками має ясне волосся? При грошах. Що це, він іще вчиться? Або із заможного дому. Так, батько при урядовій карті. Вчений.

— Бачиш? — шепнула мені Евка. — Все збігається.

— Світом без тебе нудить, — вела далі бабуся. — Але зараз-зараз. Клопоти. Розрив.

— Який розрив, якщо нічого не почалося? — розхвилювалась Евка.

— Холера, Геня дзвонить у домофон. Закінчимо іншим разом.

— Не лишайте мене так, — зойкнула Евка. — Ще два слова!

— Ну добре, тільки швидко. Три, чотири, п'ять, шість. Зрада й великі сльози. Але зажди, це для шатенки, а в тебе ж чорне волосся. Остаточний розрив. Вони вже стукають. Добре, кінчаймо, па-па.

Вона швидко поклала слухавку. Ми сіли одна проти одної. Сидимо.

— Казала тобі, ходімо до ворожки, — почала я.

— Може, не збудеться, — невпевнено сказала Евка. Сидимо далі. Тиша.

— Що ж тепер робити? — озвалась я.

— Нічого, чекати. Вісімдесят відсотків проблем розв'язується самотужки. Ти цього не знала?

Не знала. Я ж не Евка, а тільки Малина. Вічно заплутана, перейнята дрібницями. Сидимо далі. Може, ввімкнути телевізор?