Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 39
Ізабелла Сова
— А я ні на кого не запала, — озвалася з-під ковдри Евка. — Я хотіла б урешті закохатися.
— Може, в мене? — запитав Віктор.
— Дуже дурний жарт. Ми збираємось одружитися, — нагадала йому Йолька.
— Я не жартував, — сказав Віктор. На щастя, тихо.
— А я мрію про когось сильного й владного, — сказав Лешек.
— А я часом послала б усіх під сто чортів, — буркнула Анка.
— Я також, — докинула Йолька. — О, о!
— То й пошлімо! Позбудьмося дурних упереджень і страхів. Почнемо зрештою жити й кохати насправжки! — гукнув Пйотр.
— То до діла! — підхопив Лешек.
А потім несподівано стало темно.
* * *
Я прокинулася з широчезним обручем на голові й великою каменюкою в ділянці печінки.
— Є там хтось? — вичавила я.
— Евка тут, — відповів мені слабий шепіт.
— Де?
— Біля дивана. Ти не знаєш, котра година?
— Зараз гляну.
— Тільки шоста, — відгукнувся хтось із-під столу. Здається, Йолька.
— Хіба не дивно? — прокоментував інший голос, що долітав із-за фортепіано. — Минуло лише вісім годин.
— Але мене щось і притиснуло, — простогнала Евка. — Нога Віктора.
— А решта? — злякалась Йолька.
— Решта поряд. Теж мені знайшов, де завалитися. Наче не вистачало диванів.
— Напевно, там було найвигідніше, — вирішила Анка. — Цікаво, де Пйотр?
— Боже, як у мене пульсує в чайнику, — зойкнув Діді.
— Шукаєш Пйотра? — обізвалась Йолька. — Він тут. Тільки не знаю, чи тебе потішить це відкриття.
— Що сталось? — Анка зірвалася на рівні. Я також. Сила цікавості.
Ми наблизилися до столу. Тут-таки на подушках валялися Пйотр і Лешек. Обидва без сорочок, обнявшись. Лешек стискав у долоні круглу стільничку, а на білих грудях Пйотра відтиснулося яскраво-червоне нерівне коло з системою координат.
— Цікаво, чи вони когось викликали? — замислилась Евка.
— Уб'ю гада. Він відбив у мене хлопця, — зашипіла Анка.
— А мені зіпсував найкращу помаду.
— Що трапилось? — очуняв Пйотр. — Де моя сорочка?
Він став розглядатися непритомним поглядом. Зиркнув униз, на свій торс, і миттю зірвався на рівні. Ще швидше, ніж ми з Анкою.
— Бебі, все не так, як ти гадаєш, — пробелькотів він. — Це якийсь огидний жарт.
— Сподіваюся, воно було того варте, — гарикнула Анка.
— Облиш, бо я зблюю.
— Що тут відбувається? — опритомнів Лешек. — Нехай хтось стишить барабани.
— Та немає тут жодних барабанів, — заперечила Евка.
— Звичайний обмін фразами між закоханими, — додала я. — Анка лютиться, бо ти відбив у неї хлопця.
— Тільки не «відбив», — знетямився Пйотр.
— Ага, розумію, ініціатором був ти! А може, дійшло до ґвалту?
— Стривайте, хто тут кого зґвалтував? — зацікавився Віктор.
— Жодного ґвалтування не було, але зараз буде криваве вбивство, — гукнув Пйотр, — якщо ви не заберете від мене цю п'явку!
— Це я п'явка? — гукнула я ще голосніш, аж усі вхопилися за вуха. — А хто перший причепився? Через якісь там десять хвилин! Ти, педанте нещасний!
— Слухайте, — перервав нас Діді. — Ви знаєте, що зараз уже майже сьома ранку?
— Знаємо!!!
— Ну так-от, зараз сьома ранку, але середи.
Цього ми не знали.
* * *
Ми поверталися до міста в мертвій тиші. Білий ведмедик зробив свою справу.
