Читать «Не дратуйте ґрифонів» онлайн - страница 4

Та роб незабаром повернувся й мовчки схилив голову перед господарем. На подвір'ї не чути стало жодного голосу.

— Будь гостем, — повторив архонт-епонім, і вони ввійшли на подвір'я, мощене великими й не дуже рівними вапняковими плитами. Правильний видовжений чотирикутник двору був з усіх боків оточений колонадою й навісами — перістилем. Попід сим перістилем блимали маленькі віконця, й кілька дверей вело в світлиці, та кліті, та комірчини. Головні двері були навпроти брами, й перед ними височів кам'яний жертовник Зевсові Геркійському, покровителеві домашнього вогнища.

— Узлиймо, Протаґоре, — сказав архонт-епонім, і роб, який уже стояв напоготові, подав амфору господареві.

Обоє линули потроху оливи в круглий виямок, де горів широкий гніт, віддавши мовчазну шану доброму Зевсові-огнищанину, й архонт повів гостя стрімкими сходами просто на галерею другого поверху. Полудневе сонце вже сховалося за причілком, тут гуляв легенький вітерець, і старий припросив чорнобородого афінця:

— Приляжмо, Протаґоре. Зараз роб нам чогось принесе.

Протаґор не встиг і спертися ліктем на м'яку подушку, як з'явився роб із мідним лутерієм, помив гостеві й господареві ноги. Гість не без задоволення випростався на лівий лікоть. І коли інший роб, у чистій білій хламиді через одне плече, приніс по хітрі міттлотосу та м'якого пшенишного хліба, він заходився без зайвих умовлянь їсти з дитинства звичну й улюблену страву, що смачно пахла перетертим сиром, часником та медом. І коли перший голод було вгамовано, Протаґор одсунув хітру на край столичка й облизав повбирані в міттлотос пальці.

Архонт-епонім, що лише для гостинности вмочав шкуринку в страву, посміхнувсь. Афінський урядовець, певно, й не підозрював, як то не виховано — обсмоктувати собі пучки. Так він довгим поглядом подивився на господаря, й старий споважнів. Щось мав на думці афінянин, се видно було з самого ранку, але що? Й коли гість нарешті обізвався, архонта здивували його слова:

— Як ся має… Аріапіт?

— Аріапіт?..

— Басилевс, — уточнив Протаґор, бо розгубленість архонта втішила його. — Ніяких вістей немає?

— Вістей? Од Аріапіта? Які ж вісті? Вісті добрі. Басилевс Скіфії в доброму здоров'ї. Оце привів собі нову жону. Може, з рік тому, може, більше.

— Хто ж є жона його?

— Донька Рудана.

— Скіфа?

— Рудан — сановитий скіф, Протаґоре.

Й нове запитання ще дужче здивувало архонта-епоніма:

— А що чути від… Спарґапіта?

— Басилевса аґафірсів?

Протаґор усміхнувся. Він не знав, ще не вирішив, чи говорити ольбійському архонтові все відверто, чи ні, тому простяг руку до смаженої стерлядини на столику біля ложа. Риба так смачно пахла й так незбагненно швидко танула в роті, аж Протаґор підсунув горнятко ближче. В афінського посланця була дуже складна місія. Коли вирушав на тому тижні сюди, всесильний стратеґ Фукідід наказав йому діяти рішуче. Його ж супротивник, стратеґ Перікл, радив діяти обережно й при нагоді навіть розладнати те, що так старанно готував і підстроював Фукідід. І хоч Перікл був Протаґорові другом і щирим приятелем, але Фукідідова сміливість у сьому випадку брала гору над почуттями та обов'язками дружби. Протаґор сказав архонтові, коли роб-частувальник приніс розведеного водою вина й мовчки вийшов за ширму: