Читать «Навіжені в Мексиці» онлайн - страница 139

У Артема дійсно непогано виходило, як для першого разу. Однак через надмірне хвилювання він почувався аж надто напруженим, а відповідно — невпевненим у своїх діях, і Білосніжка, схоже, це зрозуміла.

— Не слід різко нагинатися вперед і сильно задирати руки з вуздечкою, — зачитував я вголос пораду з однієї зі сторінок талмуду, — а то кінь може поне…

Але вона вже понесла. Коли я відірвав носа від книги, Тьомик, сильно відкинувшись назад, теліпався у сідлі, наче підстрелений ковбой на дикому мустангу, метеляв руками і верещав:

— Ай-яй-яй-яй-я-а-а-а!

Білосніжка, задерши морду догори, розмашистим алюром неслася до лісопосадки на західній околиці іподрому й радісно іржала. За кілька секунд кінь та його вершник зникли в переліску, після чого звідтіля донеслося глухе «гух!», схоже на віддалений постріл далекобійної гармати. Іржання і Тьомикові крики притьмом урвалися.

Я безпомилково визначив дерево, в яке спікірував мій напарник, по зграї вороння та цілій хмарі горобців, які зірвались увись, перелякано махаючи крильцями. Відразу за тим на крики Тьомика примчав переляканий власник іподрому.

— Що з ним таке? От дідько! Він, мабуть, убився, — закричав він.

— Не переймайся, чувак, — сказав я. — Це вже не вперше. У нього… кгм… уже є досвід у таких питаннях.

Коли ми підбігли до місця катастрофи, Тьомик нерухомо лежав коло підніжжя товстенного віковічного дуба, рясно обсипаний свіженькими зеленими жолудями. Танкістський шолом з’їхав аж до самого носа, тільки вуха з боків стирчали. Білосніжка незворушно паслася обабіч, винувато виблискуючи своїми вологими очима. Хазяїн іподрому пішов розбиратися з конякою, а я присів навпочіпки коло свого напарника і стягнув з нього трофейну дідову шапку. Тьомик був при свідомості, просто трохи контужений. На лобі розросталася величезна червона гуля.

— Ти все ще хочеш одружуватися? — спитав я.

Знаєте, іноді мій Тьомик буває страшенно впертим. І за це я його кріпко поважаю.

— Так, — непохитно відказав мій напарник.

10

За два тижні мій напарник, гепнувшись з Білосніжки ще тридцять чотири рази, вже більш-менш пристойно тримався в сідлі. Останнього дня, протягом трьох годин промотавшись по полю впевненою риссю, спітнілий Артем спішився і захекано заявив, що нарешті повністю готовий до освідчення. Я мовчки кивнув, поплескав його по плечу і подався на пошуки чорної троянди.

Хоча проминуло ще два дні, поки я відшукав квітковий магазин, який погодився гарантовано постачити мені чорну метрову троянду до вказаної дати. Після цього залишалося одне — призначити цю дату.

— Я думаю, на наступні вихідні, — сказав Тьомик, насилу стримуючи хвилювання. — Остання субота вересня.

— Хай буде остання субота, — погодився я, після чого уточнив останні деталі нашого плану: — З самого ранку, аби застати Альону вдома, подзвониш їй на домашній і скажеш, щоб спустилася до входу в під’їзд рівно о десятій. Вигадуй, що завгодно, говори, що хочеш, благай, вмовляй, але вона має спуститися.