Читать «Роман юрби» онлайн - страница 10

Валерій Шевчук зосереджує увагу на глибокому екзистенційному відчутті його персонажами своєї незахищеності у світі абсурду. Анатомуючи людську душу, письменник, по суті, змальовує два типи асоціальних, відчужених героїв – як породження світу тотального абсурду. Перших він однозначно називає обивателями, людьми бездуховними, які мають тільки одну турботу – задоволення власних матеріальних потреб. “Обиватель... задоволений зі становища раба, бо навіть не розуміє, що таке не бути рабом, йому аби кишка була повна. Через це він офіційно лояльний, а коли його настроюють супроти дисидентів... він радо проти них настроюється, відчуває супроти них лють, бо побоюється, що його більш-менш впорядковане животіння може порушитись. Коло його інтересів – найелементарніше: зарплата, футбол, риболовля...” (Такі, наприклад, Микола та Катря, герої оповідки “Гість удома”, чиє життя позбавлене будь-яких духовних потреб, чи ті ж таки Юлька та Рая.) Повну духовну та й моральну деградацію “гомо совєтікус” бачимо й на сторінках оповідки “Вологий вітер” та ін.