Читать «Оповідання та повісті, окрушини» онлайн - страница 19

— Вдоволена з забави?

Це були твої слова, Ромо! Були вони щирі чи для форми — для мене однаково болючі. До мого звичайного поїзда ще сімнадцять хвилин. Це останніх сімнадцять хвилин. Ще сімнадцять хвилин з тобою, Ромо!

Ти практична й розсудлива людина: чи не краще мені експресом поїхати? Вигідно, без пересадки просто на місце. З цілих моїх двадцяти чотирьох годин залишилося ще сімнадцять хвилин. Не відбирай мені їх! Та ти вже при касі. З вікна вагона чую ще твої слова:

— Напиши, як заїхала. Взагалі напиши колись. Добре? Поздоровлення батькам, братам… — і останнє «до побачення».

До побачення, Ромо, бо ми вже ніколи не побачимося. Це було чисте божевілля з мого боку: хотіти завернути час на десять літ назад. Тому пишу цей лист.

Хочу, заки ще поїзд зупиниться в С., витрясти з свого серця все, до останньої порошинки, щоб нічого з цього божевілля не перевезти з собою звідти сюди. Була б забула: ти просив мене написати, як їхалося мені. Добре. Ще одна станція — і я дома. Треба кінчати.

Будь здоров, Ромо!

Д.

1934

КРАДІЖ

Доктор Ігорів нахилився над фотелем, в якому сиділа Марта Сидоренко.

— Я жду відповіді, пані Марто.

Марта вдала, що не чує. Упівголос підтягала пісню, яку хтось співав у другім кінці зали.

— Завтра приїжджаю по вас своєю машиною. Ви чуєте, пані Марто?

— Справді? — ніби щойно вчула й відразу здивувалася. — Але ж я вам уже сказала, докторе, що не маю й найменшої охоти після сьогоднішньої недоспаної ночі вибиратись завтра знову на цілу ніч до людей, що їх ледве в очі знаю… Дайте мені спокій, докторе.

— Але я їх знаю, тих людей, і вони вас знають… Я обіцяв їм… Я — це, може, надто сміливо з мого боку — запевнив їх, що, коли вас попрошу, ви співатимете завтра на банкеті.

Марта ледь повернула голову і подивилась в очі Ігорева:

— Мені подобається ваша самовпевненість, докторе, але я все одно не поїду з вами на той банкет. Може, саме тому, що ви… так впевнені у моїй згоді.

— Чи маю змусити вас на вашу згоду? — спитав зовсім тихо.

Марта живо струснула головою на знак згоди:

— Будь ласка! Сумніваюся, чи вдасться вам ця штука… Можете сказати мені, як ви це зробите?..

Доктор нахилився ще нижче над фотелем Марти:

— Можу… От зараз підійду до пана Н. Ви знаєте, що це за чоловік… Закурю з ним папіроску й між іншим розповім йому якусь інтимну, пікантну історійку про вас і мене. Розумієте, отак по секрету… Що, вдалий добір? Люди так часто бачать вас у моїм товаристві, що історійка моя матиме всі риси правдоподібності… І ручуся вам, пані Марто, що до ранку половина з присутніх тут знатиме той секрет… Думаю, що вам тепер, коли готуєтесь до самостійного концерту, слава така не конче на руку. Тему можете доручити моїй фантазії.

— З правом реваншу з мого боку, — додала Марта.

— Хай буде… Тільки можливості жінки скомпрометувати мужчину дуже малі.

— А я вам кажу, що рівні, пане Ігорів.

— Вибачте, ласкава пані… Жінки мають тільки одну, так звану жіночу честь… Пождіть, не перебивайте мене! Бачите, жінка може бути брехлива, химерна — словом, людина без характеру, але коли поводитиметься бездоганно як жінка, себто буде моральна у загальному розумінні цього слова, її ніхто не зневажатиме. З нами, мужчинами, навпаки. Ми можемо у приватнім житті бути розпусні, брехливі, обманці — словом, неморальні, але коли ми у громадському житті чесні, нам ніхто не закине браку характеру. Річ і в тім, моя пані, що та ваша жіноча честь дуже, так сказати б, мімозна. Наприклад, досить мого одного двозначного слова про вас, щоб всі ці люди тут, що так захоплюються вами та вашим талантом, похитнулись у своїй добрій вірі у вас і ваш талант… Зате наша чоловіча честь тверда, як наші голови. Щоб похитнути мою добру славу в очах у цих людей, не досить вашого одного двозначного слова, пані Марто. Тут треба доказів, фактів, от що… Ось у чому наша над вами перевага. А про якісь рівні шанси тут, як бачите, і мови не може бути.