Читать «Оповідання та повісті, окрушини» онлайн - страница 21
Ірина Вільде
Врешті каже:
— Панове, жарт триває задовго. Прошу, я відвернусь до стіни.
В залі починає втихати. Чути вигуки: «Що за непристойні жарти! Перстень на стіл!»
Марта обертається до Ігорева:
— Капелюх стояв так близько до вас, пане докторе… Як могли ви не помітити чужої руки біля нього?
Ігорів закусує тільки спідню губу й не відповідає Марті. Та коли забирає слово, його голос хрипкий, аж страшний:
— Панство, тому, що перстень був під моєю опікою і пропав… а я не хочу образити ревізією в їх домі шановних господарів… пропоную погасити на дві хвилини світло… а той, хто дозволив собі цей несмачний жарт… нехай підкине перстень тут, на оцей стіл… На всякий випадок прошу ходити під час цих двох хвилин… щоб було гамірно.
Світло погасло. Тиша. Ніхто не рухається. Не чути нічиїх кроків у напрямі стола.
Після двох хвилин знову світло.
Марта скрикує:
— Нема персня!
У залі стає неприємно тихо. Тихше, як за ті дві хвилини темряви. І Марта знову говорить. Її голос скидається тепер на здушений плач.
—
Кивнула господарям «на добраніч», взяла з фотеля свою шаль і, не оглядаючись ні на кого, вийшла із зали.
У хаті, хоч зоріло, спустила штори на вікна, засвітила лампу й сіла писати.
«Перстень перед десятою вручено мені. На вашу особу не мала я найменшого підозріння.
Коли написала сімнадцять карток і заадресувала сімнадцять конвертів, вийняла з-за пазухи перстень, замкнула його до шкатулки й почала стелити собі постіль.
Ранком перед десятою збудив Марту нетерпеливий голос електричного дзвінка. Накинувши на себе в поспіху шаль, пішла Марта відчиняти ранньому гостеві: Оксана Перегірська, приятелька й господиня вчорашньої вечірки.
— Ради бога, скажи, Марто… Дістала вже перстень?.. Ми з чоловіком до ранку очей не стулили… така неприємність у нашім домі!..
Марта спокійно взяла Оксану за лікоть:
— Але ж так… Вже година, як приніс мені його посланець… Прошу, Сянко, заходь досередини…
Оксана Перегірська нахилилася над горою заадресованих конвертів.
— О, навіть до нас є повідомлення!.. Чекай, Марто, я не бачу повідомлення на адресу Ігорева… адже справа ця може найбільше його обходити…
Марта з навмисне зле удаваним здивуванням:
— Доктор Ігорів? Ах, я забула, зовсім забула й його повідомити про те, що перстень вже повернено мені.
— Ну, будь здорова, Марто.
— Па.
Ще того самого дня всі учасники вечірки знали про те, що доктор Ігорів не дістав запевнення, що на його особу не було найменшого підозріння.
НАШІ БАТЬКИ РОЗІЙШЛИСЬ
Стіною дому пнеться весело-гарячий дикун виноград. По голубому куполу неба ширяються якісь птахи. Між небом і землею стало важке, нерухоме повітря. (На Поділлі перед бурею бувають такі години). В притіненім покої лежить на отоманці мама. На кріслі біля неї надпита склянка води й папірець від порошку проти болі голови. (Універсальний цей засіб допомагає ще на зуби, застуду, ревматизм тощо).
