Читать «Оповідання та повісті, окрушини» онлайн - страница 152

— Ех… — зітхнула, випростуючи плечі. — Ще лишилося в мене трохи тієї силоньки, ще не все втрачено…

Увійшла до хати, ніби нічого й не чула. Як завжди, процідила частину молока в глечики, а частину в горщик, щоб спарити на снідання. Як завжди, сполоснула цідило й повісила його над плитою. Тільки котові цим разом дала не перегону, а влила в миску молока по вінця. «На, котику, аби-сь пам'ятав свою господиню…»

Не більше години пройшло, а які зміни сталися в ній за цей короткий час! Зовсім іншою почувала себе тепер, і якою чужою, дивно чужою стала ця хата, де прожила довгих п'ятнадцять років! Подивилася на Кавулю, на його зморщене, як халява старого чобота, обличчя й спитала себе саму: «Невже ж це правда, що він п'ятнадцять років мав право до мене як до своєї жінки?» Глянула на розмальовану півниками скриню в головах, яку свахи колись розкривали перед нею, очманілою з страху, та показували злежані наряди небіжниці, першої дружини старого. Глянула на різьблені сволоки, об які ніколи не відбивався людський спів, хіба прокльони та молитви. Звела очі на широко розставлені синюваті стіни, що були для неї вужчі за труну. Подивилася на все те, подивилась та й здивувалася сама собі, що могла стільки років прожити в цій домовині.

Щоб не викликати підозріння, Марія поралася того дня, як завжди, на подвір'ї і в хаті. Лягла спати теж у звичайну пору. Старий не входив до кімнати. Певно, все ще синів чекав з області. Марію теж не брав сон. Була така збуджена, що навіть думати до ладу не могла. Над усім, про що б не згадала, брало верх радісне усвідомлення: скоро світанок — і вона покине це прокляте кубло.

На подвір'ї зашаруділи чиїсь кроки. Мусило бути їх троє або й четверо. Мабуть, сини повернулися з області. Але чому це не чути людського голосу? Тихенько причинилися двері Катерининої світлиці, і хтось вийшов у сіни: раду скликають, а без неї вони не обійдуться. На прив'язі кинувся пес, гавкнув вороже, але одразу й умовк. Хтось з господарів цикнув на нього: є чужий поміж ними. Але яке їй діло до того? Завтра вийде за ворота й не оглянеться навіть. Хай западеться ця тюрма разом з її мучителями!