Читать «Навколо світу за вісімдесят днів» онлайн - страница 16

Але Фікс недовго розмірковував. Гучні гудки сповістили про прибуття пакетбота. Ватага носіїв і фелахів, загрожуючи недоторканності боків і одягу публіки, ринула до пристані. Кілька човнів відпливли від причалу й попрямували назустріч «Монголії».

Незабаром між берегів каналу постав велетенський корпус «Монголії»; і коли годинник пробив одинадцяту, пароплав, з шипінням і свистом випускаючи пару, став на рейд.

На облавку пароплава було чимало пасажирів. Дехто з них залишився на палубі, аби помилуватися мальовничою панорамою міста; проте більшість спустилася в шлюпки, що зусібіч оточили «Монголію».

Фікс ретельно вивчав кожного мандрівника, що сходив на берег.

Цієї миті один із пасажирів, рішуче розштовхуючи фелахів, які чіплялися до нього, пропонуючи послуги, наблизився до детектива й чемно попрохав показати, де знаходиться британське консульство. При цьому він показав паспорт, у якому, поза сумнівом, хотів поставити британську візу.

Фікс узяв паспорт і швидко окинув поглядом записані в ньому прикмети власника. Він ледь стримався, аби не виказати радості. Аркуш затремтів у його руці. Прикмети, зазначені в документі, збігалися з тими, які він одержав від начальника лондонської поліції.

— Це ваш паспорт? — запитав він пасажира.

— Ні, — відповів той, — це паспорт мого хазяїна.

— А де ваш хазяїн?

— Залишився на пароплаві.

— Але він сам має прийти в консульство, — заявив агент, — щоб можна було засвідчити його особу.

— Як, хіба це конче потрібно?

— Так.

— А де знаходиться консульство?

— Он там, на розі площі, — відповів детектив, указуючи на будинок за двісті кроків.

— Тоді мені доведеться піти по свого хазяїна, хоча він і не любить, щоб його турбували.

Пасажир розкланявся з Фіксом і повернувся на пароплав.

Розділ сьомий,

який укотре доводить марність паспортів у справах поліції

Інспектор поліції поквапився з набережної до консульства. Там він зажадав, аби його негайно провели до консула.

— Пане консул, — одразу почав він, — я маю підозри, що наш злодій — на облавку «Монголії».

І Фікс переповів свою розмову зі слугою про паспорт.

— Дуже добре, містере Фікс, — відказав консул, — мені кортить побачити фізіономію цього шахрая. Та, можливо, він і не прийде до мене, якщо це справді той, за кого ви його вважаєте. Злодії не люблять залишати сліди, до того ж формальність із паспортами тепер не обов’язкова.

— Пане консул, — зауважив агент, — коли це розумна людина, що цілком імовірно, то він прийде!

— Візувати свій паспорт?

— Так. Для того й потрібні паспорти, аби псувати життя порядним людям і сприяти шахраям. Я впевнений, що з його паспортом усе гаразд, але, сподіваюся, ви відмовите йому у візі…