Читать «Латинізація в Українській Католицькій Церкві» онлайн - страница 4

Софія Сеник

Єпископи, що приступили до З'єднання і перші митрополити 17-го сг., зокрема Потій і Рутський, бачили в З'єднанні з Римом єдиний рятунок «руської віри» від неминучої загибелі. В Артикулах до з'єднання з Римським престолом єрархія шукала запевнення, що від них не вимагатимуть змін в устрою й обрядах їхньої Церкви.

Що збереження східних традицій справді лежало на серці тодішнім єпископам та їхнім безпосереднім наступникам, то ми це бачимо з їхніх слів та поведінки. Тільки сліпе упередження російських істориків, праці яких витворили ще далі панівний погляд на З'єднання, могло цього не добачувати. З'єднані єпископи першої половини 17-го сторіччя не тільки не цуралися свого, але навіть мріяли про ширший вплив їхньої Церкви на інші землі християнського Сходу. Митр. Рутський докладав величезних зусиль, хоч на жаль безуспішно, щоб заснувати кілька руських шкіл, в яких могла б учитися руська шляхта, замість іти до чужих і там пропадати для свого народу. Про школу засновану в Новгородку, він писав (1624 р.): «Ми взяли св. Івана Дамаскина по-слов'янськи; читаються його чотири книжки Про православну віру, у яких можна вичитати не тільки всі контроверзи, коментуючи текст, але й цілу Сумму св. Томи». Далі мова про богословську термінологію, про що ми вже згадали вище, а потім Рутський додає: «І так Русь побачить, що ми справжня Русь, що ми прикрашуємо рідну мову».

Ці цитати добре насвітлюють настрій і ментальність не тільки самого Рутського, але й цілого його оточення. Що стосується богослужебних обрядів, то в тих роках, коли Рутський намагався прийти до порозуміння з нез'єднаними, звертати пильну увагу на те, щоб їх не відштовхнути якоюсь дрібницею, бо вже тоді ходили поголоски про латинізацію, а то й про перехід на латинський обряд. Крім того, нез'єднані пильно слідкували за літургійними практиками у З'єднаній Церкві.

Подибуємо й смішні приклади тієї надмірної чутливости. Наприклад, коли на початку січня 1630 року митр. Рутський відвідав Київ, то на празник св. Василія не правив торжественної Служби Божої у св. Софії тільки тому, що залишив свою митру у Звягелі. Він побоювався, що козаки його вб'ють, якщо він відправлятиме без митри. Того дня він тільки виголосив проповідь наприкінці Служби Божої. Але наступної неділі йому пощастило знайти якусь митру. Тоді до св. Софії збіглася сила людей, щоб приглянутися до його богослужіння, чи, не дай Боже, чогось не змінено. Рутський і тим разом залишився в живих, значить, ніяких нововведень ніхто не помітив.