Читать «Панна квітів» онлайн - страница 41

— Не дамся так просто, — сказав він сам собі після того, як зуби його стали наче леза, — Я ще поборюся з тобою, малий нікчемо, бо немає в світі сильнішого за мене, і поки я живий, такого й не буде.

8

Вранці голосний спів пташок розбудив Бігунця. Він визирнув із печерки: були то ті пташки, яких він перших зустрів у цьому лісі.

— Доброго ранку, Бігунцю, — сказав Перший Птах.

— Доброго ранку, птахи, — озвався весело Бігунець.

— Тут був такий переполох, — сказав Другий Птах.

— Коли ти покинув нас, — сказав Птах Третій.

— Я літав до Сонця, — сказав Бігунець.

— Котило лютував, як ніколи, — мовив Перший Птах, — Загинула твоя приятелька, стара Ворона.

— Моя провідниця? — вигукнув вражено Бігунець.

— Еге ж, — проказав Другий Птах, — І ще одне…

— Що іще? — спитав стурбовано Бігунець.

— Котило вже близько галявини, де стоїть Берізка.

Тоді стрепенувся Бігунець і не став більше розмовляти, а схопив золоту гарбузку і тільки блиснув п'ятами. Здалося Трьом Птахам і Павукові, що то золота зірка промчалася повз них.

А Котило в цей час і справді добирався до галявинки з Берізкою. Трощив і ламав дерева та траву, ковтнув живцем сплячого зайця, ведмедя, який надто довго вранці розчухувався. Люто блимотіли заплилі салом очі. Щось незрозуміле бурмотів він собі під ніс — хотів конче в цей день дістатися до галявини, на, якій мусила стовбичити та, що колись єдину він уподобав, але яка відмовилася стати йому дружиною.

Дика лютість розпирала Котила. Того ранку він став ще товстіший і ще нещадніший. Валив, рубав і сік дерева, лишаючи за собою порожню землю, на якій уже не скоро виросте зело. Знову здійнявся переполох у лісі: тікали звірі, летіли геть птахи, і дерева поривалися вискочити з землі. Засихали з туги джерела, а криниці випивав Котило одним прицмоком, вичерпувалися калюжі й озерця — і їв, їв, їв без кінця та краю Котило, наче ніяк не міг наситити свого черева.

Тоді побачили Мурашка, Метелик і маленький, незграбненький Жучок, що нізвідки нема спасіння, і перезирнулися поміж себе.

— А що, друзі, — сказала Мурашка, — здається, немає нашій любій Берізці рятунку?

— А де той Бігунець? — спитав Жучок.

— Бігунець полетів до Сонця, — сказав Метелик.

— І рятувати Берізку треба нам самим, — сказала Мурашка.

— Але ж ми такі маленькі! — сказав Жучок.

— Маленькі, але не боягузи, — відказав Метелик.

— У бій, друзі! — вигукнула Мурашка, — Ми тепер єдині охоронці цього лісу й Берізки!