Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 121

Бо ж плісень — жива, і вона розповсюджуватиметься: кожен найдрібніший її шматочок ростиме й дедалі більше отруюватиме земні організми. Мине якийсь час — і космічна плісень обов’язково перекинеться в інші місця, її перенесе вітер, чи, чорти його знають, як саме це станеться, але вона, клята фіолетова загибель, неодмінно пройде свій згубний шлях. У кінофільмі Стенлі Крамера згубна радіація перекинулася з Америки до Австралії протягом двох-трьох тижнів. Скільки часу буде потрібно космічній плісені, щоб подолати таку ж відстань? Може, більше, можливо — кілька місяців, та хоч би й рік, все одно не в цьому річ. Головне те, що вона не знатиме меж і кордонів, як ота атомна радіація. І вона загрожуватиме вже всьому людству!.. Ні, вже не загрожуватиме, вона почне його винищувати!..

У Клайда перехопило подих, — надто вже жахливою, неймовірно потворною здалася йому картина, яку він намалював у своїй уяві. Фред Стапльтон не помилявся, твердячи, що в порівнянні з космічною плісенню бліднуть і атомна, і воднева бомби, хоч досі це була найжахливіша зброя, винайдена людством.

— І він хотів, щоб я брав у цьому злочині участь! — голосно вихопилося в Клайда. — Ніколи! Нізащо!

А що ж далі? Як він може перешкодити Фреду здійснити його плани? Це ж не винахід, креслення якого можна, скажімо, спалити. Це — страшна космічна плісень, до якої не можна навіть підійти, щоб знищити її.

Перед від’їздом Фред Стапльтон в’їдливо кинув: якщо ти не схочеш покінчити життя самогубством… Тут Фред не помилився. Лише самовбивця підійде до метеорита. Спалити метеорит, — плісень чудово горить, але наблизитися як? Не допоможуть ніякі рушники. Протигаза чи водолазного скафандра нема. До того ж гілки зараз мокрі від дощу, а полум’я має бути дуже сильним. Не сушити ж мені гілля? Ні, це теж не підходить. Що ж тоді?..

А дощ все лив і лив. Палатка здригалася й прогиналася від міцних ударів, наче пожежні шланги з усієї сили били по ній міцними пружними стовпами води. Іншим часом Клайд міг би навіть захоплюватися таким видовищем: ніколи вій ще не бачив подібної картини розбурханої водяної стихії, що вражала своєю величчю і міццю. Калюжка біля палатки швидко збільшувалась і вже розрослася в озерце. Вода облизувала своїми нерівними краями ще суху поверхню долівки палатки, підступала до засохлої квітки, що невідомо звідки взялася тут, підхопила її і, паче примірюючись, хитнула ліворуч і праворуч. Клайд машинально стежив за квіткою. Ще неясна здогадка заворушилась у його мозку. Вода в калюжі, ніби збираючись з силами, трохи підняла квітку й, повільно повертаючись, несла її до виходу з палатки. А рівень води в озерці все збільшувався. Клайд зіскочив з койки.

«Ось те, до чого не додумався Фред Стапльтон, незважаючи на свою обачливість! Вода може змити метеорит з берега! Джеймс-Коротун з самого початку боявся цього. Еврика, еврика, чорт забирай! Злива, звичайно, нажене в річку багато води. Адже річка тече в яру, до неї біжать потоки води з галявини; та ні, не лише це, річка тече з гір, а дощ був і там, якщо не ллє і зараз. Значить, вона швидко розіллється, можливо, не відразу, але, в усякому разі, ще до повернення Фреда. Ні, я не можу чекати, треба подивитися, переконатися, що так і буде», — стрибали у мозку Клайда безладні, наче в маренні, думки.