Читать «Руфін і Прісцілла» онлайн - страница 47

Чи накажеш

один лишити їм?

Єпископ

Авжеж, лиши.

Теофіл

Руфінові лишити чи Прісціллі?

Єпископ

Коли Прісцілла схоче, дай їй персня.

Теофіл

А як не схоче?

Єпископ

Дай його Руфіну.

Теофіл

А як не схоче й він?

Єпископ

Віддай мені.

Теофіл

(підходить до Руфіна)

Де, брате, персні ті, що дав твій тесть?

Ти чув? Ми врадили одного дати

єпископу…

Руфін

А нас ви поспитали?

Теофіл

Єпископ так рішив. Сього доволі.

Адже ви християни. Що ж питати?

Нартал

Та хто ж пита овець, котру з них різать?

Руфін

Я досі ще не жив ладом овечим.

(До Теофіла.)

Ми з жінкою порадимось самі.

(Іде до Прісцілли.)

Теофіл

І я піду, мене послав єпископ.

Підходять удвох до Прісцілли.

Теофіл

Прісцілло, муж твій не дає нам персня,

щоб визволить єпископа з темниці.

Руфін

Я вдвох з тобою хочу се рішити.

Прісцілла

Прошу, віддай мені обидва персні.

Руфін дає.

Свій перстень я єпископу даю.

(Дає один перстень Теофілові).

А твій тобі лишиться.

(Хоче дати другого персня Руфінові, Теофіл перехоплює.)

Теофіл

Дай сюди.

Єпископ наказав не так зробити.

Сказав віддать тобі, коли ти схочеш.

(Теофіл затискає в лівій руці одного персня, а правою подає другого Прісціллі.)

Прісцілла

Я не візьму його, як бог живий!

Теофіл

(до Руфіна, урядово)

Тепер тебе питаю, хочеш взяти?

Руфін

Мені його не треба.

Теофіл повертається йти.

Постривай,

я передам його…

Теофіл

Ні, так не можна.

Єпископ сам рішить, кому віддати.

(Теофіл іде з перснями до єпископа.)

Прісцілла

(до Руфіна)

Руфіне, нащо ти віддав свій перстень?

Руфін

На те, навіщо й ти.

Прісцілла

Але ж, Руфіне,

(бере його за руку, притягає до себе, шепочучи пристрасно)

ти ж… ти не віриш! Ти мене дурив!

А я братів дурила — через тебе.

Яка ж се нечесть! Як ти міг зробить се?

Руфін

(визволивши руку, тихо)

Не час тепер про сеє говорити.

(Відходить знов до Нартала.)

Теофіл

(до єпископа, з поклоном подає персні)

Вони обидва персні віддали.

Єпископ

(бере персні, до громади)

Вважайте, діти, се великий приклад, —

так чинять справедливі християни.

Велика радість буде їм на небі,

і церква в молитвах їх не забуде.

Громада перешіптується, з побожним подивом поглядаючи на Руфіна і Прісціллу.

(Єпископ надіває одного персня собі на палець, а другого держить в руці)

Сей перстень я віддам…

Фортунат

(падає до ніг єпископові)

Велебний отче!

віддай його мені! благаю!

Єпископ

Сину,

тут є достойніші. Врятуєш душу,

коли загубиш тіло, — се твій жереб.

Тут є такі, що й інших порятують —

між них шукає бог собі обранців.

(До Парвуса.)

Ти, сину мій, зо мною підеш.

Парвус

Ні!

Єпископ

(суворо)

Кому ти кажеш «ні»? Чи ти гадаєш,

що я тебе по слабості старечій

як молоду підпорку хочу взяти

собі в послугу? Я беру тебе

на море світове ловити душі.

Бог дарував тобі огнисте слово,

ретельне серце і незламний дух,

ти божий знаряд, мусиш на роботу.

Не будь рабом лінивим.

Парвус

Чесний отче!

Я не лінивий. Працював я щиро.

Не позбавляй мене того вінця,

що бог мені показує щоночі.

Єпископ

Що бог тобі показує?..

Парвус

Авжеж!

Вогненний круг спускається на мене,

і голоси мені співають «слава!»,

і я не чую голоду від посту.

Єпископ

Ти постуєш? хоч я заборонив

для в’язнів піст? Лукавий рабе! знаєш,

які то видива тебе морочать?

То навождення злого духа!