Читать «Руфін і Прісцілла» онлайн - страница 17

Круста

Хто там?

Голоси за хвірткою

Раби господні.

Круста

(зразу здивований, потім хитро, крізь зуби мимрить)

От так штука!

Руфін одчиняє. Увіходять: Невідомий християнин і Фортунат.

Фортунат

Прісцілла нам казала…

Руфін

(перебиває)

Так, я хворий.

Се дуже любо, дорогії друзі,

що ви прийшли одвідати мене.

Я вдячний, дуже вдячний. Вибачайте,

що, може, я прийняти не здолаю

так, як годиться дорогих гостей,

але ж я хворий… Я прошу, друзі, вас, —

ходім в триклініум. Злягти я мушу,

бо щось не встою.

(До Невідомого.)

Друже, вибачай, —

я попрошу, щоб ти мені дав руку.

Здивовані християни не встигають прийти до слова. Руфін хапає Невідомого християнина під руку і швидко подається вбік від Крусти, що було налагодився знов взяти його під руку. Фортунат іде вкупі з Руфіном і Невідомим. На ході Руфін обертається до Крусти.

Будь ласка, Крусто, зачини там хвіртку,

я не здолаю.

Круста

(до Фортуната)

Ти, либонь, молодший, —

там засуви тяжкі. Стривай, Руфіне!

Фортунат вертається й зачиняє. Круста доганяє Руфіна.

Хіба ж так можна бігти? Ще завадить!

Адже ти хворий.

Руфін

(до християн пошепки і шпарко)

Не кажіть нічого

і не дивуйтесь.

(До Крусти вголос.)

Я лягти спішуся.

Круста

(ідучи й собі до триклініума)

Як я давно казав! Коли ж не слуха!

Погіршало. А ліг би ти завчасу

та випив би гарячого вина…

(Остатні слова говорить уже на сходах.)

Руфін

Так, так, се правда. Я тебе прошу,

піди знайди кого з рабів, скажи їм,

щоб зараз же мені вина нагріли.

Круста

А нам дали холодного? Чи так?

Руфін з слабким примушеним усміхом мовчки потакує головою.

Та тільки нащо ж нам раба шукати?

Ось я пучками клясну — прийде й сам.

(Кляскає пальцями.)

Приходить раб з внутрішніх дверей. Круста звертається до нього.

Ти, слухай, панові нагрій вина,

а нам скажи холодного принести, —

коли нема кіпрійського, то й асті

нам знадобиться. Швидко там справляйся.

Незабаром другий раб вносить кухоль вина і три фіали. Розставивши фіали перед гостями, наливає їм вина, далі стає в порога, налагодившись прислужувати в потребі.

Руфін

(до раба)

Іди, ми почастуємось самі.

Раб виходить.

Я не терплю, як зайві люди в хаті

під час бесіди нависають.

Невідомий

(з косим поглядом на Крусту)

Справді.

Се дуже прикро.

Круста

(випив тим часом фіал і наливає вдруге)

Але я волів би,

щоб інший хто важкого кухля двигав.

Фортунат

Дай, я тобі наллю.

Круста підставляє фіал; Фортунат наливає і становить кухля на стіл.

Круста

Що ж ти не п’єш?

Фортунат

Я не вживаю.

Круста

Дивно! Знаєш, друже,

що се образа бога Діоніса.

А ми тут під його покровом — бачиш?

(Показує на малюнок вакханалій; християни понуро спускають очі додолу.)

Руфіне, друже, гарна в тебе хата!

Мозаїка чудова!.. Тільки що се?

Куди всі статуї твої поділись?

Руфін

Та то… прийшлося нам поправить дещо…

і то ж не всі… тут деякі лишились…

Круста

(п’яніючи)

Еге ж, еге… Катон Молодший є…

колишній Рим… республіка…

(Знов тверезіше.)

Здається,

колись тут бюсти цезарів стояли?

Руфін

Ніколи!

(Схаменувшись.)

Себто… щось не пригадаю…

Круста

(знов п’янувато)

Так, так… забути легко…