Читать «Руфін і Прісцілла» онлайн - страница 13
Леся Українка
бо в ній не чутно голосків дитячих, —
сумніш було б, якби дитячу душу
щодня тут катували батько й мати.
Коли б я рано й вечір научала
дитину промовляти «Отченаш» —
я знаю, ти б мовчав, але дитина
завважила б, що все бракує батька
в нас при молитві хатній, і спитала б:
«Чи татко мій — «невірний»?» А коли б
ти перед ларами поставив сина,
як вимага традиція латинська,
що мала б я робити? Я не знаю,
чи я б себе примусила мовчати,
і, може б, син, відданий давній вірі,
«сектяркою» назвав би рідну матір.
І певно б нам прийшлося розлучитись,
коли не тілом, то душею й серцем,
і та любов солодка до дітей,
що людям навіть старощі скрашає,
для нас була б гірка, немов полин,
а для дітей отрутна.
Руфін
Може, й так…
То, значить, вже судилося бездітним
мені дожити віку… Ти — єдина
родина в мене. Так невже й тебе
я маю втратити?.. Скажи, Прісцілло, —
якби я не наказував тобі,
а попросив як друг, як твій найближчий,
щоб ти на ті зібрання не ходила,
чи ти послухала б?
Прісцілла
Не можна, друже,
нам, християнам, слухати прохання,
бо то ж інакше половина вірних
одкинутися мусила б од віри.
Руфін
Я б не просив тебе покинуть віру,
лише не виставлятися прилюдно,
не наражатися на небезпечність.
Прісцілла
Чи добре ти збагнув, що ти говориш?
Здається, ні, а то б ти сам дійшов
до того слова, що сказав апостол:
«Без діла віра мертва».
Руфін
Я те знаю.
Не раджу й сам я кидати того,
що справді доброго є в християнстві:
добро чинити, вбогих наділяти
і мати милосердя над рабами.
З маєтків наших я тобі нічого
не бороню й ніколи не спитав би,
куди та на що гроші витрачаєш.
В господі нашій старшого немає
над нас самих — то хто ж би приневолив
тебе пенатам нашим поклонятись,
коли вже ти втеряла віру в них?
Була б ти «вірна», чесна і безпечна…
Прісцілла
Такою можна буть хіба в раю,
я ж на землі живу, та ще й у Римі.
Яка ж то «вірність» буде, що пенатам
не поклонюсь я вдома, а прилюдно
з матронами піду богам служити,
як вимагає давній римський звичай?
Хто сміє звичай той ламать прилюдно,
крім християн? По чім же й пізнають
найбільше нас? Таж тільки християни
одвагу мають виявляти щиро
свої думки.
Руфін
Се правда.
Прісцілла
Не одна з нас
від того починала, що ти радиш,
але служити двом богам не можна,
а надто в ті часи, коли господь
свою пшеницю віє серед току
великого. Не можу я полинуть
легенькою половою по вітру
погожому в безпечний тихий захист
тоді, коли зерном важким, достиглим
брати мої покірно ляжуть долі
і будуть всі покладені під жорна
на муку тяжку, щоб зробитись хлібом
тим, що дає життя правдивій вірі.
З яким чолом та й як се я подам
таємну поміч, скриту під полою,
братам в той час, як на гучній арені
їх спів заглушать і затоплять кров’ю
леви та леопарди? Чи ж не більше
було б їм помочі, якби мій голос
хоч на хвилину довше всім до слуху
слова святі й правдиві подавав?
Якби моя рука дала стискання
в остатній час замученому вкупі?
Чи можу я таку велику службу
на гроші перевести? Щ
коли любов жива у схові скніє,
а світло правди гасне, бо накрите?
Скажи, якби твої всі друзі йшли
за рідний край вмирать на бойовиську,
щоб одвернуть од Риму наглу згубу,
