Читать «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)» онлайн - страница 78

Напруженість Бронкових нервів доходить до риски, де повинен статися вибух або наступить апатичне відпруження.

Вибух не наступає. Він не може статися у звичайній атмосфері. Адже в цеху цілковита повсякденність. Найбільша буденність — це факт, що всі працюють. Не лише тому, що дав такий наказ Філіпчук, а тому, що нормальне сильніше за незвичайне.

Бронко спостерігає (а все ж таки здатний спостерігати!), як Ковальський, виловивши цікавий текст, вткнувся в нього своїм довгим носом, аж Пєрожек опам'ятовує його, вказуючи ліктем у бік Філіпчука. Сам він радий, що утряс конфлікт з шефом («доки він мене обзиває ідіотом, доти він має серце до мене!»), задоволено щось мугикає під носом.

Один Олекса з роззявленим ротом, з вухами, як дві перчини, втупився в Бронка до безтями. До підозри.

Стули рота, дурню. Чого ти даєш мені якісь дурацькі знаки? Витримки немає в тебе ні на зламаний шеляг. Нічого не навчило тебе життя в місті. Чого тобі треба? Розумієш, я теж нічого не знаю.

Олекса все ж влучає хвилину, щоб шепнути Бронкові:

— Коли похорон? Демонстрація буде, так?

— Змовкни і взагалі веди себе по-людськи. Про все дадуть знати. Старий дивиться в наш бік.

Зранена амбіція, яка в цій хвилині не повинна входити в гру, не дозволяє Бронкові признатися перед Олексою, що і він не втаємничений у план подій, які обов'язково повинні слідувати за цією смертю, як її логічне завершення.

Скоро одинадцята. Міг би вже бути якийсь сигнал від товаришів. У подібних (неправда, не було ще в Нашому випадку, який можна було б уподібнити з цим) випадках заходив фіктивний клієнт або колишній посильний Зілінського, тепер вуличний продавець газет, Івась, із зашифрованим паролем. Буде демонстрація. Обов'язково буде. Почнеться вона боєм за тіло померлого. (Зеленого? Ні, померлого). Коли б поліція задумала поховати таємно, то однаково буде відкопаний і похований товаришами наново. Навіть коли б ховали так, що і під землею не можна було напасти на його слід, все одно відбудеться символічний похорон з чорною, покритою червоним полотнищем труною.

Стрілка на великому цеховому годинникові пересунулася поза одинадцяту. Час не стоїть на місці. До Львова, Варшави покотилися зашифровані телеграми. У центр партії. У слідчі воєводські органи. Машинки строчать інформації для газет. Інструкції. Рішення. Меморандуми. Текст для підпільних листівок. По магазинах викуповується весь червоний сатин. У Наше стягаються розпорошені на околиці поліцаї. У пивницях при свічці, на горищах, у кімнатах при спущених шторах готуються тексти лозунгів.

«Хто малюватиме лозунги, це ж моя робота, — а мене й досі ніхто не кличе?