Читать «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)» онлайн - страница 74

— При одному сліпому пораненні і одному вхідному отворі д в і кулі в каналі? Яким робом? Пан комендант дарують, але це практично неможлива річ.

— Отож, отож, — комендант з особливим задоволенням брав реванш над ерудованим молокососом. З дозволу сказати, слідчим суддею. «Ти, дурню, знаєш те, що вичитав у книгах, а я те, що власним досвідом здобув».

Матіясек не міг надивуватись винятковому випадкові.

— Як же це так? Можна хіба припускати, що два послідовні вистріли, один за одним, дали один отвір…

— Дурниця! — бевкнув прокурор. Він однією рукою тулив кашне на шию, а в другій тримав ліхтарик, яким шукав гільзи.

— А що пан прокурор думає?

— Горло, — прохрипів той.

Комендант знов нахилився над убитим, взяв його за волосся, щоб підняти голову та приглянутись обличчю, але рука сковзнула по вогкій холодній гладі чупра. Когось іншого це вивело б з рівноваги, але не коменданта. Він не міг відмовитись від тріумфу над Матіясеком навіть у цій винятково невідповідній хвилині.

— Пан прокурор мають рацію: дурниця! Такого ніколи не буває, щоб два послідовні постріли дали тільки один отвір. Це знає з практики і найтупіший рядовий поліцай.

— Дивуюся, що пан слідчий суддя…

Цікаво, що?

Річ правдоподібно малася так, що куля з першого пострілу з якоїсь причини залишилася у стволі. При другому пострілі перша і друга кулі вилетіли слідом одна за другою і дали, пане слідчий суддя, тільки один отвір.

Казуїстика, що?

Перемагаючи відразу, комендант всунув руку під підборіддя мертвої людини, повернув її голову лицем трохи вбік і мовчки вилаявся.

Впізнав.

По кінчику носа і галстуку. Власне кажучи, ці дві прикмети доповнили себе взаємно.

Не могло бути жодного сумніву.

Знервований до краю, комендант відійшов убік, буцімто шукаючи по всіх кишенях портсигар.

— Є, панове, гільза! — зрадів прокурор. — Як я і припускав, браунінг-два!

— Чому лікар не приходить? — Матіясекові почала видаватись підозрілою поведінка коменданта.

— Замовкни, пан! — прицикнув на нього той і, звертаючись до обох, сказав не своїм голосом: — Придивіться краще, що за несподіванку зготовили нам… ті шубравці! Ви, панове, поки що залишитесь тут, а я повернуся на комендатуру. Скажу вислати паку. Револьвери при вас?

— В мене є, — сказав прокурор, тримаючись за горло.

— Гаразд. Тіло відправити у морг. Хай при консервації ужиють всіх можливих заходів. О десятій чекаю панів в себе в кабінеті.

Коли Ясь Качуровський за три години ще раз прийшов на вулицю Вузьку, то, якби не стежка, що веде в поле, не знайшов би місця, де ніччю вбито людину.

Просто-напросто вся Вузька була наче зачимсь заскороджена. Сліди людських ніг, коліс, кінських копит були зовсім недавні, вже по заскородженім.

«Чого я прийшов сюди? — думав про себе Качуровський. — Чей же не припускав, що мертвий лежатиме до цього часу і чекатиме, щоб сказати мені, як вмирав. Прийшов тому, що мусив.

Це ж страшне, щоб людина приїхала в Наше бозна-звідки, зайшла на таку тиху, глуху вуличку, як Вузька, вибрала таку годину, коли всі полягали спати, і тут зустрілася з смертю. Цікаво би знати, що снилося тому бідоласі напередодні?»