Читать «Михайло Васильович Ломоносов» онлайн - страница 36

Сам Ломоносов розглядав багато своїх поетичних творів як наукові праці. Відомо, що в наукових статтях і книжках учені часто посилаються на попередні праці з певного питання — своїх чи інших авторів. У «дисертації» «Слово про повітряні явища», написаній кілька років пізніше, Ломоносов, повертаючись до обговорення причин північного сяйва, пише: «…ода моя про північне сяйво, створена 1743 року…, містить мою давню думку, що північне сяйво рухом ефіру утворюватись може».

Останні півтора десятиліття життя Ломоносов був у добрих відносинах з графом Іваном Івановичем Шуваловим. Сьогодні не легко збагнути джерела цієї дружби. Можливо, Ломоносову імпонувало, що граф Шувалов цікавиться науками. Правда, захоплення це було більш ніж поверхове і проявлялось головним чином у виписуванні багатьох навряд чи пізніше прочитаних книжок. Але все-таки краще захоплюватись, хоч і поверхово, наукою, ніж подібно до решти вельмож проводити час на полюванні з псами чи в картярській грі. Що ж до душевної прихильності графа до Ломоносова, то кому з вельмож не принадно було приймати у своєму домі вченого, який навіть до самої цариці ходив лише з обов’язку?

…Трапилась ця історія на одному з розкішних балів, улаштовувати які граф Іван Іванович був великий любитель. Ломоносов з’явився на бал (не ображати ж ясновельможного товариша!), нудьгуючи тинявся по кімнатах, віддалік од великого залу і голосної музики В карти він не грав, танцям навчений не був, та й не розумів, яке задоволення можна знаходити, присідаючи під музику перед криноліновими дамами. Тому він навіть зрадів, коли до нього підійшов молодий чоловік в панталонах неймовірно голубого кольору і в парику з такими великими буклями, наче їх накручували на артилерійські ядра середнього калібру.

Франт низько поклонився і, не відрекомендувавшись, спитав, чи не вважає пан професор, що скляні гудзики на його камзолі давно вийшли з моди і що зараз не те, що пану професору, а навіть йому, невченому, інакше як при срібних, а то і позолочених гудзиках з’являтися на бал незручно. Іншого разу молодому франту за таке нахабство довелось би проїхатись на своїх небесних панталонах по паркету всіх сімнадцяти шувалівських залів. Але сьогодні Ломоносов був настроєний миролюбно і тому, взявши молодого чоловіка попідруч, почав спочатку тихо, а потім, захопившись, все голосніше пояснювати, що таке скло і чому він, Ломоносов, надає йому перевагу навіть перед золотом.

Поступово Ломоносова оточило коло слухачів. Дами в залі не розуміли, куди поділись кавалери. А граф Шувалов, протиснувшись крізь натовп, слухав Ломоносова і час від часу кидав переможні погляди на гостей: мовляв, бачите, який у мене друг. А коли Ломоносов закінчив свій монолог, попросив його якомога ласкавіше: «Послухай, Михайло Васильович, опиши ти все це, та у віршах».

«Лист про користь скла» Ломоносов «адресував» Шувалову. Незважаючи на те, що Шувалов належав до його безоглядних шанувальників, а може, саме тому, Ломоносов починає «Лист» випадами проти тих, хто іронізував над його захопленням, а то й відкрито перешкоджав поширенню скляних мануфактур у Росії: