Читать «Михайло Васильович Ломоносов» онлайн - страница 35

VI

Нині це вже випробуваний журналістський прийом: беручи інтерв’ю у знатної людини, на закінчення спитати про її «хоббі»— захоплення. Здебільшого в кожного таке «хоббі» є. Один віддає свій вільний час реставрації старовинних картин, другий збирає люльки і вдоволено показує всі свої 1990 експонатів, третій — з насолодою випилює лобзиком, четвертий… А втім, всіх «хоббі» не перелічити. Можна знайти й таких, які в вільний час пишуть вірші, інколи й непогані.

Ломоносовську поезію ніяк не можна назвати захопленням ученого. І тому, що Ломоносов не ставився до своїх віршів як до інтелектуального дозвілля. I тому, що вірші Ломоносова позначені справжнім професіоналізмом, і тому, що, коли б Ломоносова спитали, хто він: хімік чи поет, він, поза всяким сумнівом, глибоко б замислився. Тому, що він був хіміком. I тому, що він був поетом.

Ні, це не хімік серед поетів, І не поет серед хіміків. Учений і поет злилися в ньому воєдино. Не можна назвати в історії культури другого Діяча, якому звання «вчений-поет» пасувало б більше, ніж Ломоносову. Лукрецій Кар! Можливо, та все ж учений. Гете! Звичайно поет, геніальний поет, який цікавився питаннями природознавства. Ломоносов! Поет-вчений чи вчений-поет — кому як подобається.

Неважко зрозуміти, чому Ломоносов, беручись викладати ті чи інші наукові проблеми, раптом (можливо, несподівано для самого себе) починає писати віршами. Це ті проблеми, які особливо сильно вражали його уяву, особливо сильно зворушували його вразливу Душу.

Ось, приміром, північне сяйво. Хіба можна говорити про це чудо не віршами! І тоді народжуються рядки «Роздуми над північним сяйвом».

Починаються вони описом ночі, кращого за який, мабуть, немає в російській літературі XVIII століття:

Лицо свое скрывает день, Поля покрыла влажна ночь, Взошла на горы чорна тень, Лучи от нас прогнала прочь. Открьлась бездна, звезд полна: Звездам числа нет, бездне — дна.

Однак «Роздуми над північним сяйвом» — наукова праця. І відповідно до правил побудови «дисертації», хай і віршованої, ставляться запитання:

Что зыблет ясный ночью луч? Что тонкий пламень в твердь разит? Как молния без грозных туч Стремится от земли в зенит? Как может быть, чтоб мерзлый пар Среди зимы рождал пожар?

Суворі закони побудови наукової праці зберігаються І далі. Ломоносов наводить короткий виклад існуючих теорій виникнення північного сяйва:

Там{Тобто в небі.} спорит жирна мгла с водой; Иль солнечны лучи блестят, Склонясь сквозь воздух к нам густой; Иль тучных гор верхи горят; Иль в море дуть престал зефир, И гладки волны бьют в эфир.

Симпатії автора явно на стороні «ефіру». Це й зрозуміло: в ті роки, коли писались «Роздуми над північним сяйвом» (1743), Ломоносов був гарячим прихильником теорії, яка пояснювала багато фізичних і_г зокрема, оптичні явища існуванням особливої невагомої матерії — ефіру.