Читать «Михайло Васильович Ломоносов» онлайн - страница 21

І Ломоносов одного світлого червневого вечора 1743 року під тужливу пісню свого сторожа береться за нове «доношение». Воно складається епічно спокійно (хоч і тривожно на душі) і, як здається йому, достатньо переконливо. Тільки під кінець вириваються гіркі і дуже «особисті» слова: «І коли б я мав можливість, щоб мені, найнижчому, на мої кошти лабораторію мати і хімічні процеси виконувати можна було, то я б, найнижчий. Академію наук в тім турбувати не став. Але оскільки від довгочасного затримання заслуженої мною платні в крайню скудність і майже в несплатні борги прийшов, тому не тільки лабораторії і до неї належних інструментів і матеріалів завести мені неможливо, але і у великій нужді живу».

«Бумагу арештанта» навіть не вважали потрібним надіслати Шумахеру. Академічний чиновник Волочков красивим, рівним, — настільки рівним, що й сьогодні можна відчути безтурботну байдужість шумахерівського управителя, — почерком вивів: «…відмовити, бо за відсутністю при Академії грошей і за непідтвердженням штату по цьому доношенню нічого зробити не можна». Через п’ять хвилин Волочков тим же красивим почерком і з не затуманеною сумнівами совістю вивів резолюцію на іншій «бумазі», по якій відпустив Шумахеру на прийом іноземних гостей і «протчие расходы» 400 карбованців. Обидві резолюції Волочков присипав золотистим піском, а потім довго і любовно здував піщинки, що прилипли до паперу…

Ломоносов, звільнений з-під арешту на початку 1744 року, відразу ж (очевидно, напівлегально) починає ставити хімічні досліди в фізичному кабінеті. В його записках (у червні цього року) наводиться опис експериментів по розчиненню солей у воді і металів у кислотах. Але що можна було зробити у фізичному кабінеті, який і для фізичних дослідів обставлений з «преотменной скудностью»!!

І через рік Ломоносов робить черговий, на цей раз уже більш грунтовно організований «наступ» на академічне начальство. В третьому числом «доношении» Ломоносов вже не обмежує себе суворими і вузькими рамками бюрократичного стилю. Гіркота, що переповнила вченого, виливається через край: «І хоч маю я щире бажання в хімічних працях вправгятися і тим батьківщині честь і користь приносити, однак без лабораторії змушений тільки одним читанням хімічних книжок і теорією задовольнятися, а практику майже зовсім залишити і для того від неї з часом відвикнути». (Читачу може здатись, що автор зловживає цитатами, але хто краще розповість про Ломоносова, ніж він сам!).

Шумахера важко було застати зненацька. Твердою рукою він виводить чергову резолюцію з відмовою. Але і Ломоносов за чотири роки боротьби з чиновниками також дечого навчився. Йому вдалось умовити кількох професорів Академії підписати складену ним скаргу в Сенат, в якій доводиться настійна необхідність відкриття при Академії наук хімічної лабораторії.

Але бюрократизм в Росії XVIII століття був анітрохи не менш махровим, ніж в наступному віці — в часи, так виразно описані Салтиковим-Щедріним і Сухово-Кобиліним. Почалася звичайна бюрократична заметіль.