Читать «Михайло Васильович Ломоносов» онлайн - страница 19

Після такого відгуку керівництву Академії нічого не залишалося, як дати згоду на публікацію «Роздумів». Проте ця дисертація, написана в 1744 році, вийшла в світ тільки через п’ять років. А через кілька місяців вона перейшла рубежі Росії, і тут Ломоносов мав слушну нагоду переконатися, що не кожний іноземець-учений — Ейлер. Виявляється — і за кордоном було досить різних шумахерів.

Один запопадливий опонент, якийсь І. Арнольд, навіть написав спеціальну дисертацію, повністю присвячену нападкам на Ломоносова і запереченню його поглядів. Пан Арнольд захищав цю дисертацію в Ерлангенському університеті і зустрів там співчутливе ставлення панів учених. Ще б пак! Не вистачало, щоб нас учив якийсь далекий слов’янин! Де він міг почерпнути основи для своїх прожектерських теорій! Не інакше, як у ведмедів, які довгими зимовими вечорами бігають по запорошених вулицях Петербурга!

Однак теорія теплецю похитнулася. Поняття про міфічну рідину було замінено цілком конкретними уявленнями про цілком конкретний рух цілком конкретних частинок. Ломоносов пішов далі. З’явилась проблема збільшення ваги металів при прожарюванні.

Теорія теплецю справлялася з цим явищем дуже просто і навіть якось затишно: вливається «теплець» у тіло, яке нагрівають, ось вага його і збільшується. При такій теорії терези, звичайно, не потрібні. Та й для чого зважувати речовини, у яких «теплецю» може бути і менше, і більше. За ним, «теплецем», все одно не встежиш!

Те, що для світової науки вважається завоюванням лише XIX століття (закон збереження енергії), для Ломоносова було очевидним вже з перших кроків його наукової діяльності. В тій чи іншій формі Ломоносов висловлює його і в студентській дисертації «Про перетворення твердого тіла в рідке» (1738 рік), і в «Елементах математичної хімії», і в дуже своєрідній праці — щоденнику «276 заміток з фізики». І, нарешті, в дисертації «Досвід теорії нечутливих частинок тіл» ми зустрічаємо такі слова: «Тіло, що рухається, діє на те, що перебуває в спокої, пропорціонально швидкості і силі інерції; а оскільки сила інерції пропорціональна кількості матерії тіла, то, отже, тіло, яке рухається, діє на те, що перебуває в спокої, пропорціонально швидкості і кількості матерії». Більш точне визначення принципу збереження енергії важко уявити!

Сформулювавши закон збереження енергії, Ломоносов одразу послідовно переносить його на хімічні явища. Ось як він пояснює причину охолодження води при розчиненні в ній солі: «…частинки води, розчиняючи частинки солі, втрачають частину свого «обертального руху». А оскільки останній — причина теплоти, то анітрохи не дивно, що вода охолоджується при розчиненні солі». Якщо через двісті років до визначення нічого додати, то воно справді геніальне.