Читать «Серце Всесвіту» онлайн - страница 53

М’яке світло люмінесцентних ламп лилося згори, в ньому чітко вирізнялися обриси чужої істоти. Я годинами простоював біля купола, спостерігаючи, вивчаючи тіло космонавта. Вся його побудова — і кругла голова з могутнім чолом, і сильні передні кінцівки-руки, що закінчувалися пальцями-віялами, і гармонійно збудований торс-зонт — була настільки викінченою, доцільною, що здавалася красивою.

Минуло десять днів. Температура всередині купола сягнула тридцяти градусів. Прилади показали, що всі рідини в тілі набули життєвої потенції, що клітинна структура всіх органів не пошкоджена. Біоекрани почали світитися ледь помітними спалахами — то починали функціонувати периферійні ділянки тіла космонавта.

Серед загальної тривожної тиші почувся голос Гордієнка:

— Серце…

Один з операторів ввімкнув стимулятор. Від нього були проведені до серця чужої істоти мікропровідники. Вони повинні були викликати його пульсацію.

Минали хвилини. Навколо стояла така тиша, що було чути, як схвильовано дихають вчені.

— Є, — прошепотів оператор.

Прилади відзначили перший удар серця. Потім ще один. Ритм посилювався, частішав. Кров космонавта заструмилася в судинах, збуджуючи до життя міріади клітин, які багато тисячоліть спали, зберігаючи життєву силу в своїх глибинах.

— Невже оживе? — якось по-дитячому промовив молодий оператор.

Йому ніхто не відповів.

До життя пробуджувалася розумна істота чужого світу! Що вона несла для нас, людей Землі, які думки, стремління, які болі і радості?

Повіки космонавта здригнулися. Вони поволі опустилися донизу, закриваючи очі. Темно-фіолетове обличчя тепер не здавалося мертвим. Воно ледь помітно вібрувало, воно жило.

На його чолі з’явився теплий блиск. Повіки знову розплющилися. На вчених дивилися очі космонавта. Але тепер це булижне мертві, скляні очі… Вони повилися живим туманом, за яким вже проглядав розум, душа живої істоти.

— Пульс — триста на хвилину, — тривожно озвався оператор.

Гордієнко мовчки махнув рукою, не зводячи погляду з космонавта. Потім ледве чутно прошепотів:

— Може, це для них нормальний ритм…

Туман в очах істоти зникав, погляд ставав осмисленим. Він ковзнув по рядах вчених, зупинився. Космонавт дивився Він жив і дивився на людей чужого для нього світу…

Заворушилися кінцівки-руки. Одна з них торкнулася поверхні прозорого купола, знову опустилася. Тіло затремтіло, по ньому ніби прокотилася пружна хвиля.

Раптом в залі почулися вигуки подиву. Тіло космонавта без ніяких видимих зусиль піднялося в повітря і попливло вздовж стінок сфери.

Вчені Землі приникли до прозорого купола — вражені, радісні. І повз них поволі плинула істота невідомого світу. Очі її тривожно і глибоко заглядали в очі людей Землі, ніби запитували про якусь таємницю…

Космонавт проплинув один раз навколо, зупинився посередині. Втомлено заплющив очі.

— Хай він відпочине, — промовив Гордієнко. — Друзі, треба зробити перерву…