Читать «Серце Всесвіту» онлайн - страница 52

Знялася буря. Ортодоксальні вчені — астрономи і біологи — підняли Любавша на глум. Вони доводили давно відоме — що життя не могло виникнути на великих планетах з отруйною густою атмосферою, а якщо й виникло, то не розвинулося б, а якби й розвинулося, то не досягло б розумного рівня, що в ураганній атмосфері Юпітера чи Сатурна неможливі будь-які стабільні утвори, що температура сонячних променів там недостатня… і ще багато, багато різних, дуже розумних і нерозумних положень…

Гордієнко заявив:

— Можна сперечатися без кінця. Ми не для цього зібралися. Перед нами складніше завдання — дізнатися, хто вони і звідки. Самим лише аналізом і логікою нічого не досягнеш. Але у нас є деяка надія. На орбіті навколо Землі кружляє корабель пришельців, який ми згодом посадимо. Крім того, на астероїді знайдено невідомий апарат. Його призначення і принцип роботи поки що не розгадані. Та найбільшого ми чекаємо від другого космонавта, тіло якого не пошкоджено. Наш Інститут сподівається, що його можна воскресити, тобто повернути життєздатність… Тихше, друзі, я розумію ваші почуття, але не хочу сперечатись. Ви скажете — мільйони років? Ну то й що? Аналіз скафандра і його апаратів показав, що температура в них знижувалася поступово аж до температури світового простору. Значить, чужинці перебували в стані анабіозу. Я запевняю — якщо структура тіла космонавта не пошкоджена — а ми сподіваємось на це, — то він оживе, воскресне…

Було вирішено зібрати друге засідання Конгресу через місяць. За цей час Гордієнко та його Інститут сподівалися оживити чужинця. Вчені всіх країн не бажали роз’їжджатися з Москви, вони залишилися, щоб ждати результатів сміливого експерименту. Інститут Астробіології оточувала хмара кореспондентів. Преса і радіо світу клекотіли від пристрастей, вимагали від Гордієнка матеріалів для схвильованої громадської думки. Але вчений був непохитним. Жоден кореспондент не проник в приміщення, де знаходилось тіло істоти. Таємниця залишалася нерозкритою…

ДИВО

І ось… сталося!

Тепер, коли все позаду — тривога, напружене очікування, сумніви, — здається, що ті дні минули блискавично. Але як довго вони повзли тоді, як змушували замирати серця перед таємницею, що вперто не хотіла відкрити перед людьми свого обличчя…

Минула ціла вічність, хоч на календарі було зірвано лише десять листків. До кінця експерименту Комітет Космонавтики постановив затримати старт марсіанської ракети. Я знову міг їхати додому. Але в ті дні у мене навіть думки не було про відпочинок. Я одержав дозвіл від Гордієнка — бути присутнім в залі для експерименту.

Тіло космонавта, звільнене від скафандра, помістили під великий прозорий купол, всередині якого була створена штучна атмосфера, відповідно до залишків повітря в скафандрі. Температуру піднімали поступово, стабілізуючи її через кожні два-три градуси. Десятки вчених не одходили від приладів, невтомно спостерігаючи за1 процесом розморожування тіла. Гордієнко і днював і ночував у Інституті, навіть їсти йому приносили в зал. По кілька годин вночі він куняв у широкому м’якому кріслі, а потім знову чергував біля купола, даючи нові й нові розпорядження.