Читать «Серце Всесвіту» онлайн - страница 27

Огнєв поглянув на хронометр. У Андрія кисню ще тільки на три години, йому треба повертатися.

Невже що-небудь сталося? Може, він потрапив у прірву?

Командир поглянув на Шуру. Вона очікувала його слова.

— Вже не можна ждати, Шуро… Треба діяти. Спробуйте викликати ще раз. Будемо чекати двадцять хвилин. Якщо ні — я піду на розвідку…

Шура сіла до пульта. Включила передавач. І раптом прислухалася, насторожилася.

Ракета відчутно похитнулася. Знову. Ще раз.

Командир занепокоєно поглянув на ілюмінатор, ввімкнув екран зовнішнього огляду. Навколо ракети нічого не було. Та ось знову на неї натисла невидима сила, захитала. По рівнині прокотився чорний вихор. Він вбирав в себе пил, крутив його тонкою лійкою, розвіював у пустоті простору.

— Вихор без атмосфери? Що це значить? — скрикнула вражена дівчина.

— Дивне явище, — сказав занепокоєно командир. — Це може бути вакуумний вихор… дехто з учених передбачав це…

— Вихор в порожнечі?

— Порожнечі нема, Шуро. Раз є простір — є і матерія. Навіть у вакуумному стані. Тут якесь завихрення поля. І дуже небезпечне. Ви бачите, вихори посилюються. Іти в цій бурі небезпечно. Треба негайно розшукати Андрія. Я поїду на всюдиході…

— О, капітане, скоріше…

— Останній пеленг?

— Сто тридцятий градус…

— Іду, Шурочко. Тримайте безперервний зв’язок…

Командир оглянув шолом і рушив до виходу. Незабаром могутній, коренастий всюдихід, здіймаючи легкий пилок еластичними гусеницями, рушив у напрямі гірського хребта…

ТАЕМНИЦЯ САТУРНА

Падіння сфери сповільнилося. Тунель перейшов у колосальне підземелля, стеля якого ховалася в сутінках. Нарешті, сфера зупинилася.

Андрій з подивом відчув, що обійми, які тримали його, миттю послабли. Десь зникли, ніби розтанули в просторі, стіни сфери. Космонавт стояв серед величезного залу.

В просторі пливли ясно зримі хвилі вишневого кольору. Савенко ступив кілька кроків, провів рукою. Тіло відчувало опір середовища. Що це значить? В цьому приміщенні є повітря? Безумовно… Але чому такої не баченої на Землі густоти? Нагадує рідину… Невже є істоти, що живуть в такому середовищі?

Недалеко від Андрія зажевріло слабке зеленкувате сяйво. Воно набрало форми сплюснутої кулі. Космонавт зацікавився, підійшов ближче. Це, справді, якийсь пристрій у формі кулі. Він не торкається підлоги, вільно тримається в повітрі, напевне, літальний апарат. І досить великий — не менше десяти метрів у діаметрі… Але де ж господарі? Хто вони, звідки? Може, катастрофа на Мімасі зв’язана з цими істотами? Тоді вони не пришельці з іншого світу. Тут проведена капітальна робота, побудовані підземні пункти. Це під силу тільки господарям. Так де ж вони?

Андрій відчував, що розгадка таємниці десь поряд. Вона дивиться на космонавта з кожного Кутка, з кожної речі. Просто в його розумі ще нема фактів, які зв’язали б воєдино розрізнені враження.

В зеленкуватій кулі з’явився отвір. Весь апарат колихнувся, рушив назустріч Савенку. Космонавт відступив назад. Схоже на те, що його запрошують зайти всередину. Та цього робити не слід.