Читать «Серце Всесвіту» онлайн - страница 24

— Викликаю тебе, Андрію, — почувся знову турботливий голос Шури в ефірі.

— Я чую, Шурочко, — радісно озвався Андрій. — Продовжую пошуки. Нічого нового.

— Бажаю успіху. Капітан вже на ногах. Починаємо монтувати всюдихід. Будь обережним…

Знову вперед. По рівнині Андрій розганяється, робить тридцятиметрові стрибки. Між скелями йде обережно, обходить гігантські провалля, переступає неширокі щілини.

В одному місці з-під ніг Андрія метнулася зелена тінь. Заблищали під променем Сатурна дивовижні пластинки ромбовидної форми. Зникли. Савенко здивовано зупинився. Невже живі істоти? Тут, в світі без повітря?

Проте що в цьому дивного? Адже на Місяці є житія. Воно ліпиться в кратерах, на сонячному боці, проникає в глибокі щілини, використовує внутрішнє тепло планети. Проте на Місяці нема рухливих істот. Там лише нижчі форми, схожі на земні мохи або грибки. А це щось химерне, рухливе, схоже на кристалічну черепаху. А може, просто показалося? Може, впав обвалений камінь?

Вперед, вперед! Можна буде дослідити потім. Головне — аміак!

Та що це? Савенко вийшов з-поміж скель і потрапив до широкого коридора між невисокими хребтами. Той коридор тягнеться аж ген до обрію. Вперед і назад. Савенко схилився, присвітив ліхтарем. Що за дивина?

Ось тут, де він тільки що стояв, порода звичайна, непорушна. А тут, в цьому дивному коридорі, розтоплена. Таке враження, ніби через всю планетку пройшов гігантський утюг. Тільки ні, не схоже. Ось з одного боку коридора пасмо високих гір, обрив, а з другого боку, всього через десять метрів, зовсім інший профіль…

Андрій підійшов ближче, поглянув, здивовано свиснув. Ба, навіть мінерали зовсім інші. Незрозуміло. Наче хтось взяв і припаяв дві частини планети одну до другої. Проте кому це під силу? Хіба якимось фантастичним велетням?

Феноменальне явище. Якими геологічними явищами можна пояснити його? Може, через щілину сюди вилилася магма? Так чому по боках щілини були різні породи? Може, Енцелад утворився з двох половинок? Тоді яка сила припаяла ці половинки?

Андрій з хвилюванням збагнув, що натрапив на слід якоїсь велетенської таємниці. Він рушив вздовж коридора, наблизився до прямовисної стіни. В ній зяяв гігантський темний отвір. Він був на диво правильної овальної форми, висотою в двадцять метрів. Андрій повернув туди, ступив кроків десять…

І раптом щось трапилося. Що саме — Андрій не міг збагнути. Він занепокоєно оглянувся, кинувся назад. І наткнувся… на прозору загороду. Що це — галюцинація? Ні. Позад нього виросла стіна з невидимого твердого матеріалу. Діючий механізм? Значить, це штучна споруда? На Мімасі живуть розумні істоти.

Андрій відчув, як похололо під серцем. Він потрапив у якусь пастку. Може, ця споруда діє автоматично. Він не зможе вибратися з неї. Товариші залишаться самотніми. Що робити?..

Але ж до біса цікаво! Така несподівана загадка. Коридор, очевидно, штучного походження. Це ясно! То звідки ж тут представники Розуму? Невже вони породження цього супутника? Ні, неможливо. Тоді з Сатурна? Навряд. Хіба може бути високе життя в ураганній, отруйній атмосфері? А може, це пункт космонавтів з інших сонячних систем?