Читать «Серце Всесвіту» онлайн - страница 17

СТАРТ

В той час люди Землі вже зробили перші рішучі кроки в Космос. На Місяці було побудовано кілька науково-дослідних пунктів, створено радянську міжпланетну станцію і обсерваторію. Десятки автоматичних ракет з приладами облетіли найближчі планети — Венеру і Марс. Але фотографії, які вони передали на Землю, внесли ще більше суперечливого в думки вчених, ніж існувало досі. ґрунт під ногами вчених, які заперечували розумне життя в системі Сонця поза Землею, захитався. Прилади сфотографували невеликий венеріанський супутник. Його не було видно в телескопи завдяки сильному блиску планети. Супутник мав неправильну кільцевидну форму. Ентузіасти вважали його штучним. Консерватори, як і слід було чекати, заявили, що це великий астероїд.

Марсіанські супутники теж ставили загадку. На фотографіях, переданих автоматичними станціями, вони здавалися ідеально кулястими. Таких утворів у природі не було.

Крім того, думка про надзвичайну виключність життя у космосі, яку так пристрасно захищав ідеалістичний вчений Джінс, була нещадно розбита вже першим дослідженням Місяця. Навіть на природному супутнику Землі, в умовах майже повного вакуума, в кратерах, цирках, в щілинах і проваллях існувало життя. Воно чіплялося за будь-який притулок, воно використовувало найменшу можливість вбирати в себе необхідні речовини, ловити енергію Сонця, воно стверджувало свою зверхність над суворим оточенням.

Більшість учених схилилися до того, що в системі Сонця можна чекати зустрічі з іншими розумними істотами. Ждали з нетерпінням експедиції на Марс. І раптом… несподіванка. Голос, послання Розуму прийшло зовсім неждано з холодного пояса великих планет. Хто були вони, ті, що зазнали нещастя? Звідки прилетіли? Чого можна чекати рід них?

Такі думки хвилювали мільярди людей Землі. В той день всі телевізори планети були настроєні на хвилю передавальної станції Місяця.

Серед невеликого кратера, недалеко від підземних оранжерей і сховищ, височів гігантський іонний корабель. На його сріблистому борту вирізнявся гордий напис: РОЗУМ. Чотири роки будували його тисячі найкращих інженерів і конструкторів, вчених і робітників Радянського Союзу, десятки заводів постачали будівництву на Місяці найдосконаліші прилади і матеріали.

І ось… сталося! Троє посланців Землі, одягнені в важкі скафандри, стоять біля входу в корабель. За склом шоломів видно їхні спокійні, трохи замкнуті лиця їх бачать тепер всі: діти і діди, жінки і чоловіки… близькі і далекі, друзі і вороги… На них тепер з гордістю і любов’ю дивляться тисячі юнаків, що готуються ступити на славетну і небезпечну дорогу пізнання… Мати Андрія, сидячи біля телевізора в далекому українському селі, шепоче сердечні слова напуття, подруги Щури привітально всміхаються космонавтам, діти з рідного містечка Огнева затамували подих, ждучи сигналу старту.

На Землі всі бачили, як Огнєв підняв руку. Планета завмерла. Почулися приглушені слова, спокійні слова командира корабля: