Читать «Серце Всесвіту» онлайн - страница 15

Соколов весело засміявся, похитав головою.

— Не зовсім так, містер Мен! Не зовсім так! Прямого знання нема. Щоб ствердити якусь суть, треба, щоб існувала антисуть. Щоб відзначити світло, треба відчути тьму…

— Невесела перспектива… Всі мої переконання стануть тьмою, на тлі якої засяє ваша істина? Чи не так?..

— А яке це має, зрештою, значення? Кожен чесний чоловік робить те, що він вважає правильним… Але ось вже недалеко космодром…

Мен поглянув ліворуч. Там на обрії вимальовувались гігантські ферми естакад, кранів Поміж ними стояло сторч кілька металевих сигар — ракет.

Мен жваво повернувся до Соколова, в його очах майнула зацікавленість.

— Як же ви вирішили проблему такого далекого польоту? Чи не можна дізнатися про це?

— Залюбки. Ніякого секрету нема. План дуже ризикований, але абсолютно реальний. Такі досвідчені пілоти, як Огнєв і Савенко, безумовно здійснять його. Ви знаєте принцип нових двигунів?..

— Майже ні…

— Детально прочитаєте в спеціальних журналах. Я скажу коротко. В кораблі є два двигуна. Один — для розгону в атмосфері — електротермічний, другий — для польоту в Космосі — іонний. Силова установка — ядерна. Вона переводить енергію ядра безпосередньо в електроенергію…

— Про іонний двигун я знаю, — озвався Мен. — Це давня конструкція. А про термічний — не чув…

— Теж нічого принципово нового. В спеціальному каналі створюється температура біля десяти тисяч градусів. Робоча рідина перетворюється в плазму і реактивним потоком вилітає в дюзи. Під час польоту в атмосфері спеціальні насоси, встановлені на носі корабля, всмоктують повітря, конденсують його, поповнюючи таким чином втрачене. В попередньому проекті цього вистачало, щоб стартувати з Марса і повернутися на Землю…

— А тепер?..

— Тепер ні. Довелося поламати голову. Огнєв запропонував геніально простий вихід Супутник Сатурна Титан мас надзвичайно густу атмосферу. Перш ніж сідати на Мімас, який не має повітря, корабель зробить кілька витків у атмосфері Титана, щоб набрати в баки робочої речовини…

— Чудово. Але ж це дуже важко…

— Я вірю нашим хлопцям… Отже, вони сядуть на Мімас, виконають завдання, а повертаючись, знову поповнять пальне в атмосфері Титана…

— Ви говорите так, ніби впевнені в успіху…

Соколов нахмурився, помовчав, ніби підшукуючи слова, потім зітхнув.

— Так… Очевидно, що дійсність не завжди збігається з планом… Проте, якщо нема певності — краще нічого не починати.

Електромобіль з шурхотом вискочив на бетоноване покриття космодрому і зупинився біля великого купола диспетчерського пункту. Соколов вийшов з машини, з хвилюванням попрямував до входу. Побачив три постаті. Дві високі, одну — тоненьку, струнку. Всього кілька кроків мав зробити академік, а за той нікчемний відрізок часу перед його внутрішнім поглядом пролинула вічність…

Мільйони людей, мільйони юнаків і дітей омріювали ці знаменні дні. Вони тисячі разів проводжали своїх героїв у далекі світи, вболівали за ними в тяжких пригодах, допомагали в нещастях, раділи успіхам. І ось… ожили сторінки книг Живі герої стоять на полі космодрому, готуються в небезпечний шлях. Чи повернуться вони? Чи допоможе їм пристрасне бажання мільйонів сердець?