Читать «Чарівник Країни Оз» онлайн - страница 59
Ліман Френк Баум
— Ану, назад!
— Хто ви такі? — спитав Страшило. З-за скелі вигулькнула голова:
— Ми — хазяї цієї гори і сторонніх на неї не пускаємо.
— Але нам конче треба перейти через вашу гору, — сказав Страшило. — Ми прямуємо до Краю ковтачів.
— Нічого не вийде! — почулося у відповідь, і з-за скелі вийшов предивний чоловік: оцупкуватий, дебелий, з великою, приплюснутою зверху головою на товстій шиї, що мала безліч складок. Рук у нього не було. Побачивши це, Страшило вирішив, що така безпорадна істота не зможе стати їм на заваді, а тому сказав:
— Даруйте, але нам доведеться порушити вашу заборону, — і сміливо рушив уперед.
І тут, дарма що відстань між ними була чималенька, хазяїн гори вдарив його головою! Шия його блискавично видовжилася, і пласким черепом він так садонув Страшила в бік, що той перекидьки покотився схилом. А безрукий нападник знов увібрав голову в плечі — шия зібралася в складки — і, зареготавши, вигукнув:
— Як бачиш, із нами жарти кепські!
Сотні горлянок підхопили його регіт, і Дороті побачила, що за кожним виступом скелі стоять безрукі головошльопи.
Лева цей регіт страшенно розлютив. Палаючи бажанням помститися за Страшила, він оглушливо заревів і помчав схилом на гору.
Але і йому вихопилась назустріч голова, і Лев покотився вниз, наче збитий гарматним ядром.
Дороті кинулася допомагати СтрашиловСа Лев, звівшись на ноги, підійшов до них і з досадою сказав:
— З головошльопами битися безглуздо. їх неможливо перемогти.
— Що ж нам робити? — спитала дівчинка.
— Викликайте крилатих мавп, — порадив Бляшаний Лісоруб. — Адже ви можете загадати їм ще одне бажання.
Дороті так і зробила — наділа золотий шолом і промовила заклинання. Мавпи не примусили довго чекати себе — за хвилину вся зграя стояла перед дівчинкою.
— Слухаємо і коримося, — низько вклонившись, промовив мавпячий Король.
— Перенесіть нас через цю гору в Край ковтачів, — звеліла Дороті.
— Буде зроблено! — відповів Король. Крилаті мавпи вмить підхопили на руки чотирьох мандрівників та песика Тото і здійнялися в повітря. Коли вони пролітали над горою, головошльопи люто горлали, лаялися й вистрілювали в них своїми плескатими головами, але до крилатих мавп дістатися не могли.
Мавпи перенесли Дороті та її друзів через гору й приземлилися з ними в прекрасній Країні ковтачів.
— Ви викликали нас востаннє й більше не маєте влади над нами, — сказав дівчинці мавпячий Король. — А тому — прощавайте, і нехай вам щастить.
— Прощавайте, щиро вам дякую, — відповіла Дороті.
Мавпи злетіли під хмари і зникли за обрієм.
Ковтачам, видно, жилося добре в їхній країні: на просторих ланах, обіцяючи щедрий врожай, дозрівали жито і пшениця, полями бігли широкі бруковані шляхи, міцні мости з’єднували береги дзвінких прозорих річок. Будинки, мости й паркани-*-цій країні були пофарбовані в яскравий червоний колір (ковтачі, видно, полюбляли цей колір так само, як жувачі — блакитний, а моргуни — жовтий). І вдягалися ковтачі — народ здоровий, веселий і добродушний — в одяг червоного кольору, який приємно контрастував із зеленню трави й золотом ланів.