Читать «Чарівник Країни Оз» онлайн - страница 25

— Він свійський? — спитала жінка, прочиняючи двері трохи ширше.

— Зовсім свійський, — запевнила її дівчинка, — і до того ж — страшенний боягуз. Він вас боятиметься більше, ніж ви його.

Жінка подумала-подумала, ще раз оглянула Лева, а тоді сказала:

— Що ж, коли так, — заходьте, я вас нагодую й улаштую на ніч.

У тому будинку вона жила з чоловіком і двома дітьми. Чоловік напередодні ушкодив ногу й саме лежав у кутку на канапці. Коли Дороті зі своїми супутниками увійшла до кімнати, господар, побачивши це товариство, украй здивувався. Поки жінка накривала на стіл, він заходився розпитувати, куди шановні мандрівники йдуть.

— До Смарагдового Міста, на зустріч з великим Озом, — відповіла Дороті.

— Он як! — вигукнув господар. — І ви певні, що Оз прийме вас?

— А чому ж ні?

— Та кажуть, ніби він нікого не допускає до своєї особи. Я бував у Смарагдовому Місті багато разів — це не місто, а справжня казка, — але великого Оза не бачив ніколи і не знаю людини, яка сподобилася б честі побачити його.

— Невже він ніколи не виходить у місто? — здивувався Страшило.

— Так, ніколи. День за днем він просиджує у великому тронному залі палацу, і навіть усім, хто слугує йому, ніколи не випадає бачити свого володаря.

— А який він на вигляд? — поцікавилася дівчинка.

— Важко сказати, — задумливо відповів господар. — Розумієте, Оз — великий чарівник, він може прибрати будь-яку подобу. Тому дехто каже, що він виглядає як птах, дехто — що він схожий на слона, а ще я чув, ніби він не людина, а кіт. Подейкують, ніби він, коли схоче, обертається на прекрасну фею, потім на домовика, а тоді ще на когось. Але як виглядає Оз насправді, не знає жодна жива душа.

— Все це дуже дивно, — сказала Дороті. — Але ми неодмінно повинні зустрітися з ним, бо інакше наші надії не справдяться.

— А нащо вам зустрічатися з грізним Озом? — спитав господар.

— Я хочу попросити, щоб він дав мені трохи мозку замість соломи, — пояснив Страшило.

— О, для Оза це — дрібничка. В нього того мозку більше, ніж треба.

— А я проситиму, щоб він дав мені серце, — сказав Бляшаний Лісоруб.

— І це йому завиграшки. В Оза ціла колекція сердець, усіх розмірів і фасонів.

— А я проситиму, щоб він наділив мене сміливістю, — сказав лякливий Лев.

— О! У тронному залі в Оза стоїть величезний казан, у якому по вінця сміливості. Казан накрито золотою кришкою, щоб сміливість не вихлюпувалась через край. Звичайно, Оз може відміряти вам яку завгодно порцію.

— А я проситиму, щоб він допоміг мені вернутися додому, в Канзас, — сказала Дороті.

— У Канзас? А де це? — зачудовано спитав господар.

— Не знаю, — сумно відповіла Дороті. — Але я там живу, отже, десь він має бути.

— Мабуть, що так. Та я вже вам казав: для Оза неможливого не існує. Попроситеся в Канзас — опинитесь у Канзасі. Але спершу вам усе ж таки треба буде зустрітися з ним, а це страх як важко.

Великий чарівник просто не любить ні з ким зустрічатися, і коли він стане в чомусь на своєму — пиши пропало. Ну, а ви чого в нього попросите? — звернувся він до Тото.

Тото у відповідь лише помахав хвостиком, бо, хоч як це дивно, розмовляти він не вмів.