Читать «Смок і Малий» онлайн - страница 114
Джек Лондон
— Ми не знаємо, що тут під землею, — відповів Смок. — Ми тільки знаємо, що на цій землі можна збудувати чудовий виселок.
— Атож, — підтримав Малий. — Тут дуже затишно, і такі гарні краєвиди.
Знову почулися нетерплячі вигуки, і Солтмен виступив наперед.
— Ми прийшли сюди, щоб забити паколи, — почав він. — Ми знаємо, що ви зареєстрували п'ять ділянок. Вони йдуть понад схилом та балкою. Але ви вчинили шахрайство. Дві з них записано не по закону. Хто такий Сет Байро? Ніхто ніколи й не чув про нього. А ви зробили заявку на його ім'я. Крім того, ви записали заявку на Гаррі Максвела. Але він зараз у Сіетлі. Виїхав туди минулої осені. Значить, обидві заявки ще вільні.
— Припустимо, що я маю від нього доручення, — сказав Смок.
— Ви його не маєте, — відповів Солтмен, — А коли маєте, то покажіть. Хоч ми однаково займемо ці ділянки.
Солтмен переступив межу і обернувся до натовпу, закликаючи йти за ним, але поліцейський лейтенант раптом гукнув:
— Ні з місця! Ви не маєте права!
— Он воно як! — сердито сказав Солтмен. — Хіба заборонено займати шахрайські заявки?
— Може й дозволяється, — сказав лейтенант, — але я не можу допустити, щоб п'ять тисяч чоловік кинулося на дві заявки. Це надто небезпечно. Ідіть назад, а то буду стріляти.
Солтмен знехотя скорився. Але безладний натовп захвилювався, і це не віщувало нічого доброго.
— Сили небесні! — пошепки сказав лейтенант Смокові. — Гляньте на скелю: вони обліпили її, наче ті мухи.
Смок здригнувся й вийшов наперед.
— Я охоче піду вам назустріч, друзі. Коли ви дійсно хочете купити наділи, то я по сто доларів продам їх вам, а коли виселок буде розплановано, ви кинете жеребок. — Він підняв руку, щоб спинити незадоволення. — Стійте на місці, бо як рушите, то сотні людей упадуть з кручі і загинуть.
— Все одно ви не спините нас! — гукнув хтось. — Ми хочемо взяти ці заявки.
— Але ж тут тільки дві спірні заявки, і коли хтось займе їх, то що залишиться решті?
Смок витер лоба рукавом, і тоді чийсь голос закричав:
— Ми всі візьмемо участь! Все поділимо нарівно.
Люди підтримали цю пропозицію, але їм і не снилося, що чоловік, який зробив її, тільки й чекав, щоб Смок подав знак, витираючи лоба.
— Прийміть і нас до гурту, — провадив далі чоловік.
— Тут же нема золота, — зауважив Смок.
— Та ви тільки прийміть, а ми вже самі пошукаємо.
— Хлопці, ви змушуєте мене, — сказав Смок. — Я волів би, щоб ви залишалися в Доусоні.
Всі бачили, що він завагався, і голосним ревом примусили його дати свою згоду. Солтмен та інші, що стояли попереду, почали раптом вимагати, щоб справу було відкладено.
— Віл Солтмен і Скажений не хочуть, щоб ви всі брали участь у цій справі, — гукнув Смок до натовпу.
Це одразу ж змінило настрій юрби не на користь Солтмена і Скаженого.
— А як же ми це зробимо? — спитав Смок. — Мені та Малому належить контроль, бо ми ж знайшли це місце.
— Звичайно! — загукали в натовпі.
— Три п'ятих нам, — запропонував Смок, — а вам дві п'ятих. І всі ви заплатите ваші частки.
— Десять центів за долар! — гукнув хтось. — І без податку.