Читать «Смок і Малий» онлайн - страница 113

І Скажений побачив, що весь шлях аж чорний од людей. Від самого доусонського берега котився суцільний людський потік.

— Ходімо, заглянемо у той шурф, поки тут нікого нема, — мовив Скажений і швидко попрямував до балки.

Але двері раптом відчинилися, і вийшли обидва господарі.

— Гей! — гукнув Смок. — Що ви тут робите?

— Хочемо вибрати собі місце, — відгукнувся Скажений. — Гляньте на річку. Весь Доусон іде купувати ділянки, і ми хочемо вибрати першими. Авжеж, Біле?

— Звичайно, — відповів Солтмен. — Тут незабаром буле все місто.

— Але ми не продаємо тих ділянок, — відповів Смок. — Місця, що продаються, — праворуч, на скелях. А ця частина не йде на продаж. Ідіть назад.

— Але ми тут обрали собі місце, — заперечив Солтмен.

— А я вам кажу, що це не про вас, — гостро зауважив Смок.

— Ну, а коли ми тільки пройдемось, тоді нічого? — спитав Солтмен.

— Однаково. Ваші прогулянки мені набридли. Повертайте назад.

— А я вважаю, що ми можемо гуляти, де хочемо! — заревів Солтмен. — Ходім, Скажений.

— Ви порушуєте закон, — попередив Смок.

— Ми ж тільки гуляємо, — весело заперечив Солтмен і кинувся йти.

— Стій, Біле, а то я зараз тебе продірявлю! — гримнув Малий, витягаючи два револьвери і націляючись. — Ще один крок, і я зроблю одинадцять дірок у твоїй шкурі. Зрозумів?

Ошелешений Солтмен спинився.

— Він-то розуміє, — промимрив Малий до Смока. — Але якщо він піде далі, що будем робити? Не можу ж я в нього стріляти.

— Слухай, Малий, будь же розсудливим, — заблагав Солтмен.

— Ходи сюди, то й розсудимо, — поступився Малий.

І коли ті, що були на чолі походу, видряпались на гору й наблизились до них, вони все ще сперечались.

— Невже, по-вашому, людина порушує закон, коли хоче купити шматок землі?! — горлав Скажений.

— Приватна власність! — твердив йому Малий. — І саме та ділянка не продається.

V

— Треба швидше скінчити справу, — промимрив Смок до Малого. — Бо як вони почнуть хвилюватися…

— Та ти молодець, якщо сподіваєшся їх утримати, — відповів Малий. — Тут їх дві тисячі, а буде ще більше. Вони щохвилини можуть прорватися через межу.

Межа проходила понад берегом, саме там, де Малий спинив Солтмена. В натовпі було шестеро полісменів та лейтенант. Смок напівголосно почав розмову з лейтенантом.

— Вони сунуть і далі, — сказав він, — і незабаром їх тут збереться до п'яти тисяч. Небезпека виникне тоді, як вони кинуться займати ділянки. Адже заявок тільки п'ять, отож на кожну з них припадає по тисячі чоловік, до того ж чотири з п'яти кинуться до найближчої ділянки. Цього не можна допустити, бо тут буде більше жертв, ніж було за всю історію Аляски. Ці п'ять заявок уже зареєстровано сьогодні, і їх не можна займати. Ні в якому разі не можна допускати бійки.

— Еге ж, — сказав лейтенант. — Я зараз розставлю своїх людей. Ми не можемо допустити тут бучі. Але краще б ви з ними поговорили.

— Хлопці! Тут, певно, трапилась помилка, — голосно почав Смок. — Ми ще не маємо наділів на продаж. Ще не розплановано вулиць. Продаж почнеться на тому тижні.

Вибух нетерплячки та гніву урвав його.

— Нам не треба твоїх вулиць! — гукнув молодий шукач. — Ми прийшли по те, що під землею.