Читать «Заручені» онлайн - страница 389

Який воно мало тепер вигляд, це місто! І на що воно перетворилося навіть порівняно з тим, яким було рік тому, під час голоду!

Ренцо довелося переходити саме одну з найпохмуріших і найбезлюдніших частин Мілана через той перетин вулиць, що звався карробіо Нових воріт. (У той час там посередині стримів хрест, а проти нього, поряд з місцем, де нині стоїть церква Сан-Франческо-ді-Паола, була старовинна церква Сант-Анастазіа). В цьому околі небезпека заразитися та сморід від покинутих трупів були такі, що ті нечисленні жителі, які залишалися живими, були вимушені повибиратися звідти. Отож до того смутку, який викликало у перехожого оце видовище безлюддя й занедбаності, долучилося почуття жаху й відрази перед слідами та покидьками ще зовсім недавнього тутешнього життя. Ренцо наддав ходи, намагаючись підбадьорити себе думкою, що його мета ще далеко, й сподіваючись, що, перш ніж він досягне її, картина бодай трохи зміниться. І справді, незабаром він потрапив у таке місце, яке, либонь, можна було б назвати містом живих,— але, господи, що це було за місто і що за живі! Усі вхідні двері будинків через страх або підозру були позамикані, крім тих, які порозчахувано навстіж,— у будинках, покинутих напризволяще або розграбованих. Одні були позабивані й позапечатувані, бо там лежали мертві або ж хворі на чуму, на інших— намальовані вуглиною хрести, щоб вказати монатті, що тут лежать мерці, яких треба повивозити. Усе це здебільше мало випадковий характер, залежно від того, де саме опинився який-небудь комісар Санітарного відомства або інший службовець, захотівши виконати розпорядження або вчинити здирство. Усюди ганчір'я і — що гидкіше від усякого ганчір'я — гнійні пов'язки, смердючі підстилки або ж повикидувані з вікон простирадла. Подекуди — трупи людей, померлих раптово на вулиці й покинуті там, доки над'їде віз і попідбирає їх, або таких, що повипадали з возів чи просто повикидувані з вікон: ось до якого здичавіння довели людей їхня упертість і жорстокість лиха, притлумивши в них усяке співчуття, всяку повагу до загальних інтересів! Усюди вщухли гомін крамниць, стукіт екіпажів, викрики продавців, теревені перехожих. Мовчання смерті лише зрідка порушували гуркіт похоронних возів, благання жебраків, тужливі скарги хворих, дикі зойки збожеволілих, перегукування монатті. Удосвіта, опівдні й вечорами соборний дзвін закликав читати особливі молитви, встановлені кардиналом. Цьому дзвонові відповідали дзвони інших церков, і тоді можна було бачити, як люди, визираючи з вікон, спільно проказували молитви: можна було чути шерех голосів і жалібні стогони, від яких віяло смутком, що до нього, між іншим, домішувалась і деяка надія на втішення.