Читать «Заручені» онлайн - страница 388

Юнак спинився на розі площі, біля поручнів каналу, й став молитися за невідомих небіжчиків. Раптом жахлива думка блискавично сяйнула йому в голові: «А що, коли там, разом з... під сподом... О господи! Зроби так, щоб цього не було! Зроби так, щоб я про це не думав!»

Коли похоронна валка зникла, Ренцо рушив з місця й перетнув площу, звернувши вздовж каналу ліворуч тільки тому, що валка їхала в протилежний бік. Ступивши кілька кроків між бічною стіною церкви й каналом, він побачив праворуч міст Марчелліно, попрямував до нього й вийшов на Борго-Нуово. Дивлячись уперед, усе з тим самим наміром знайти кого-небудь, хто показав би йому дорогу, він помітив на другому кінці вулиці священика в камзолі й з ціпочком у руці; священик стояв біля прочинених дверей, нахиливши голову й приставивши вухо до отвору, а невдовзі він побачив, як святий отець підняв руку для благословення. Він здогадався, і слушно, що то був кінець чиєїсь сповіді, й вирішив подумки: «Ось такий чоловік мені якраз і потрібен. Якщо вже й священик, виконуючи свої пастирські обов'язки, не виявить бодай краплі милосердя, бодай трохи любові й щирої прихильності, то доведеться сказати, що нічого цього вже немає на світі».

Тим часом священик, відступивши від дверей, попрямував у бік Ренцо, весь час якнайстаранніше тримаючись середини вулиці. Порівнявшись з ним, Ренцо зняв капелюха, даючи священику зрозуміти, що хоче звернутися до нього. Водночас він зупинився чимдалі, бажаючи показати, що не збирається підступати ближче. Той так само спинився, приготувавшись слухати, проте встромив перед собою в землю ціпочок, ніби загородження. Ренцо виклав своє прохання, яке священик відразу вдовольнив, не тільки назвавши вулицю, де стояв потрібний будинок, але й вказавши точний маршрут, бо бачив, що бідолаха дуже потребує цього. Він назвав йому з допомогою різних «праворуч» і «ліворуч», церков, і хрестів ті шість чи вісім вулиць, які юнак мав пройти, щоб досягти мети.

— Хай збереже вас господь у доброму здоров'ї і нині, й вовіки,— сказав Ренцо. А коли той уже був зібрався йти, Ренцо додав:—Зробіть, коли ваша ласка, іще одну добру справу,— і розповів йому про забуту жінку. Священик подякував Ренцо за те, що той надав йому нагоду вчинити таку потрібну справу милосердя, пообіцяв попередити, кого треба, й пішов. Ренцо теж рушив далі, намагаючись повторювати подумки дорогою вказаний маршрут, щоб не довелося знову розпитувати на кожному розі. Але ви навіть не зможете уявити собі, якою важкою виявилася для нього ця справа, і не стільки тому, що вона сама по собі була важка, скільки через нове занепокоєння, яке огорнуло його душу, коли він почув назву вулиці й точний маршрут. Однак то були вказівки, яких він сам хотів і домагався, без них він ніяк не міг обійтися. Та й йому не сказали нічого такого, що можна було б розтлумачити як зловісне пророцтво. Але що вдієш? Сама тільки думка про те, що кінець уже близько й скоро всі злигодні й сумніви розвіються, коли він почує: вона жива або, навпаки, вона мертва,— так схвилювала його, що в цю мить йому захотілось блукати в темряві навмання, тільки починати свою подорож, до кінця якої він тепер наближався. Але він зібрав усю свою силу й сказав самому собі: «Ну, коли я тепер поводитимусь як хлопчисько, то що ж буде далі?» Трохи підбадьорившись, він ішов своїм шляхом, віддаляючись від околиці міста.