Читать «Злий» онлайн - страница 56

— Пане! Всередину! Прошу взяти квиток! — заховав Обличчя в долонях. Генек щосили гнав машину по кругляках Твардої. З лівого боку потилиці він відчував усе дужчий біль. Хлопець у береті силкувався підвестися, але вдарився головою об залізну підставку сидіння і це знов відібрало в нього притомність. Коли за секунду він почав вибиратися з тісного лабіринту лавок, на шию йому раптом звалився неймовірний тягар, наче впала кам’яна скеля. Побитий велетень, який ще й досі лежав на підлозі, незграбно здирав однією рукою мішок з голови, другою рукою тримав хлопця в береті за горло.

«Коли стисне… кінець!» промайнуло в паралізованому панікою мозку. Хлопець у береті хотів скрикнути, але не зміг. Величезна рука помалу стискала пальці. Очі хлопця в береті вилізли з орбіт, він захрипів. Залізна, запльована, забруднена підлога заколивалася в нього перед очима, автобус мчав з оглушливим брязкотливим звуком.

Але тут могутні пальці помалу розтулилися, з мішка виглянуло спухле, мокре від крові й поту обличчя, з очима скривдженої дитини; розкошлані бакенбарди надавали цьому обличчю жалібного, зовсім негрізного вигляду. Генек біля зупинки на розі Злотої і Желязної раптом пустив машину щодуху, відчайдушно давши газ. На зупинці, в каламутному світлі ліхтарів, стояло шестеро людей, з піднятими комірами, з руками в кишенях, готові до всього. Коли автобус з гуркотом промчав повз них, всі шестеро, мов один, відскочили вбік. Тут стояла вантажна машина — невеличкий тягач з платформою позаду, і ця машина рвонулася вперед, ледве остання з шести постатей повисла на борту платформи. Біля Головного вокзалу шість постатей, спершись у вільних і мальовничих позах на стовпчик, чекали на зупинці автобуса, попльовуючи навколо з-за високо піднятих комірів.

«Облога, — подумав Генек. — Наш автобус в облозі. Будуть мститися, паскудники… Аби тільки Галина за мене не хвилювалася».

Він минув зупинку, не завагавшись і на хвилину, хоча там були пасажири, що махали йому руками з гіркою люттю. Біль у потилиці наче випромінював на ключицю, ставав дуже гострим і пронизливим.

«Щось мені пошкодили, — подумав Генек стурбовано. — Не можу вести машину». І гукнув:

— Скурчику! Їдемо до парку.

Скурчик не відповів, і лише за кілька хвилин повторив голосно:

— Їдемо до парку.

Темна тінь на приступці здавалася привидом. Скурчик не знав напевне, стоїть хтось на приступці чи ні. Зрештою йому вже було однаковісінько.

«Ніяких міліціонерів зараз, — думав Генек Шмігло. — Все зробимо в парку. Дорогою ніхто з цієї коробки не вискочить. А в парку порозмовляємо з отим фраєром у береті».

Він дав газ, з зусиллям нахилився над кермом, і червоне довге тіло «Шоссона» звернуло раптом на Желязну, збуджуючи подив в очах трамвайників, міліціонера, що регулював рух, та прохожих.

«Цікаво, чи ще женуться за нами?» подумав Генек. У внутрішньому дзеркальці нічого не було видко, бо платформа трималася зараз же за автобусом.

На розі Желязної і Лєшно Генек змушений був пригальмувати. Відчувши конвульсійне тремтіння пригальмованої машини, хлопець у береті блискавично вп’явся зубами в руку, що тримала його за шию. Рука розтулилася, пасажир з бакенбардами скрикнув і трохи недоумкувато глянув навколо, а хлопець у береті скочив на ноги й кинувся вперед: у нього в руці блиснула повна пляшка горілки, нею він щосили зацідив по голові Генека, й блискавично рвонувши передні двері, вискочив на вулицю.