Читать «Злий» онлайн - страница 55

На розі Крулєвської у Скурчика аж очі полізли на лоба від подиву: до автобуса зайшов хлопець у береті, разом з тим, який виліз на розі Ординатської. Вони мовчки заплатили й посідали зараз же за пасажиром з бакенбардами, котрий, заглибившись у свої думки, зовсім не помічав, що там діється у нього за спиною. Скурчик пробрався вперед і тихо повідомив Генека:

— Буде бійка… Дивися, оті хулігани… — Він коротко поінформував Генека про ситуацію. — Як вони це зробили? — нервував Скурчик.

— Звичайнісіньким способом, — спокійно відповів Генек, — спіймали таксі.

На зупинці біля Театральної площі машина спорожніла. Попереду сиділо двоє солдатів з дівчатами, посередині — пасажир з бакенбардами, за ним хлопець у береті із своїм сусідою; позаду в машині — тісна група: п’ять мовчазних, зіщулених постатей з піднятими комірами, з руками в кишенях.

Скурчик сів на своє місце й нервово запалив цигарку. «Як почнеться балаган, нічого не вдієш, замкну двері», подумав він з розпачем. Генек пересунув невеличке дзеркальце, яке поклав перед собою: так він бачив усе, що діялося в машині за його спиною. Солдати пощипували дівчат і тихо розмовляли з ними. Пасажир з бакенбардами мрійно дрімав. Автобус виїхав на площу Гжибовського, минув її й почав наближатися до Теплої.

— На голову! — гукнув раптом хлопець у береті. — На рило! Готуй, Манеку!..

В руках одного з сімох раптом опинився мішок, який схопив за другий кінець брудний блондин. Блискавичним, злагодженим рухом вони натягли мішок на голову пасажира з бакенбардами. Хлопець з великим червонястим обличчям скочив на сидіння і могутнім ударом по замотаній мішком голові звалив велетня у вузький прохід між лавками. Тут зарипіли гальма. Генек Шмігло вилетів, мов з пращі, з великим французьким ключем у руці й кинувся в задню частину машини.

Семеро хуліганів штурхали і вбивали каблуками в залізну підлогу постать, що лежала навзнак. З мішка долинало могутнє, болісне сопіння, величезне тіло лежало нерухомо, стиснене лавками, ударами, штурханами, раптовим, несподіваним болем. Генек підняв ключ угору і… впав на тіло в мішку. Відчув, як його щосили вдарили по потилиці. На хвилину втратив свідомість. Потім, мов крізь туман, почув крик:

— Хода!..

І зібравши рештки сил, схопив когось за ногу. Почувся тріск задніх дверей. Їх виламували дужі руки.

— Скурчику! Тримай двері! — опритомнівши, гукнув за секунду Генек. Одним стрибком він добрався до свого місця, ввімкнув мотор і вилетів на блідо освітлену вулицю Тварду. В машині не було вже нікого, дівчата під час бійки силоміць витягли приголомшених солдатів.

— Скурчику! — гукнув Генек тремтячим голосом, — замкни двері й не випускай цього лобуря!

Скурчик не рухався з місця, блідий від страху. На вхідну приступку машини скочила якась темна, щупла постать. Скурчик замість крикнути, як звичайно: