Читать «Злий» онлайн - страница 47

— Важливе, — кивнула Олімпія, — дуже важливе фото. В той рік я вперше відкрила своє призначення в житті. На початку окупації я почала торгувати, і це було моє справжнє покликання. Лише перемоги в торгівлі стали важливими для мене. Люди з мого середовища кажуть, що в мене винятковий розум для торговельних справ, деякі навіть стверджують, що я обдарована справжнім торговельним генієм. Я багата, але не в тому річ. Мене цікавлять не гроші, а процес їх нагромадження, успіхи. Пристрасть гендлювання — рушійна сила мого життя.

— За торгівлю! — виголосив Гальський, підносячи чарку. «Цікаво, — подумав він, — гарна дружина кавалерійського офіцера з інстинктами Вокульського» — Я ніколи не мав нічого спільного з торгівлею, — додав він, — якщо не згадувати про шафу, яку дістав два роки тому в спадок після дядька та яку мені довелося продати. Здається, мене обдурили в цій справі. Отож я сповнений подиву й заздрості до вашого генію, пані.

Він починав відчувати в грудях приємне тепло алкоголю. Все здавалося йому оригінальним, цікавим, чарівним.

— Чого, коли ми танцювали, ви запитали, чи я мужній? — раптом згадав він.

Щоки Олімпії порожевіли від горілки. Гальський уперше помітив ледве вловимий вираз замішання на її обличчі. Вона підійшла до радіоадаптера й поставила пластинку. Залунав низький голос Зари Леандер, що співала німецьку пісню.

— Яка суперечність, — промовив з тихим усміхом Гальський. — Хвилину тому ви говорили про торгівлю…

— Зовсім ні, — відповіла Олімпія, зупиняючись перед ним, струнка, висока й гарна, — ніякої суперечності. Ці справи чудово доповнюють одна одну. Зрештою, — вона нахилила голову, уникаючи його погляду, — я знала, що ви, пане, зараз скажете саме це, і тому ви мені так страшенно подобаєтесь.

«Оце удар, — подумав Гальський. — Стережися, хлопче, зараз почнуть діятися великі речі».

— Що це все має спільного з моєю мужністю? — спитав він тихо.

— Має.

Вона раптом сперлась долонями на його плечі і поцілувала його просто в губи.

…— Слухай, — повторив Гальський, — чого ти хотіла знати, чи я сміливий?

— Хотіла, але вже не хочу. Знаю, що ти сміливий.

— Як же пов’язати побоювання щодо моєї сміливості — з твоїм вчинком у «Камеральній»? Ти ж знаєш, як зветься у Варшаві таке поводження?

— Знаю, — спокійно відповіла Олімпія. — Не забувай тільки, що я веду свої приватні справи так, як мені подобається.

— В порядку. І тому дай мені відповідь на друге запитання.

— Так?

— Хто отой пан з темним обличчям, з яким ти була?..

— Чого ти про це питаєш? Хіба ж я запитую тебе, хто та молода гарна блондинка, яку забрали в тебе з-під носа в «Камеральній»?

— Це зовсім інше. Не забувай, що ми — у Варшаві та що твоє й моє становище зовсім різне. Не уявляю, як поставиться отой пан до твого вчинку, який без сумніву заслуговує покарання…

— Це дрібниця, — перебила Олімпія. — Ти не уявляєш, як мало це мене цікавить.

— Тебе — можливо. Але мене повинно якоюсь мірою цікавити його ставлення до всієї цієї історії. Ти ж саме це мала на думці, запитуючи, чи я мужній, правда ж?