Читать «Злий» онлайн - страница 313

Всі схилили голови, коли почули це слово, наче досі не зважувались його вимовити.

— Я кинувся шукати його і натрапив на Кудлатого. Всі полегшено зітхнули.

— Бачите, мої дорогі, велике місто завжди повне несподіванок, прихованих слідів. Коли я йшов у відпустку, у Варшаві починалась епопея ЗЛОГО. Я не міг не зацікавитись нею. А решта — справа випадку. Я розповім вам зараз те, чого не знає навіть поручик Дзярський, — тут Йонаш Дробняк зніяковіло вклонився поручику. Потім запалив сигарету і заговорив: — Ви вже знаєте, що справжнє прізвище Філіпа Мериноса — Владислав Бухович, правда ж? І знаєте також, що він робив відразу після війни. Але вам невідомо, що було з ним до війни, під час війни та після невдалого замаху на Генрика Новака. Отож слухайте. Владислав Бухович був сином дрібного магістратського чиновничка, але фізичною будовою він вдався, мабуть, у матір, могутню, дебелу жінку, вищу від свого чоловіка майже на голову. Були це тихі, чесні люди, які намагались виховати свого єдиного сина пристойною людиною і дати йому освіту. Спочатку у них були підстави радіти, бо Владек виявляв неабиякі здібності, наука давалась йому легко, вчився він добре. Але разом з успіхами в навчанні Владек виробляв у собі своєрідну життєву філософію: вже тоді вбив він собі в голову, що чесний трудовий шлях — неймовірно довгий, важкий і надто повільно веде до щастя, якщо взагалі веде до нього. І ще в середній школі він дійшов до рішення, яке реалізовував згодом протягом усього свого життя. Все почалося з більярда з грибком і дешевого покера, але незабаром Владек почав відвідувати похмурі, повні диму кав'яреньки на Злотій, Зєльній і Вєлькій, де збиралися професіональні гравці в пірамідку і карамболь, шулери, скупники крадених речей, різні комбінатори і відомі злодюги. Швидко знайшлися жінки легкої поведінки. Бухович почав пити, не раз брав участь в пияцьких оргіях… І от він несподівано кинув школу перед екзаменами на атестат зрілості; не сказавши на прощання жодного слова, кинув рідний дім. Не взявши дома навіть запасних шкарпеток, Владек перейшов до однієї із своїх коханок, що мешкала на Шлізькій вулиці. Пані ця, старша від Владека років на п'ятнадцять, грубо кажучи, заклала основу його обізнаності з жінками. Проживши з нею місяців зо два, Бухович побив її й викинув з квартири, а ще через два місяці поставив управителькою невеличкого закладу, який обслуговувало кілька дівчат і який він устиг заснувати, скориставшись з цінних вказівок своєї колишньої подруги, поділивши з гідною подиву кмітливістю її дві кімнати на десять окремих кабін. Через рік молодий, пристойний, елегантно одягнений Бухович став популярним в злочинницькому світі великої Варшави. На Желязній вулиці та в її околицях він був відомий як Владек Бугай, або Владек Ляля. Але йому мало було грошей. Він жадав чогось більшого, величнішого, слави, як то кажуть, у світовому масштабі. В ньому прокинувся величезний, невідомий досі талант верховоди і організатора. Цілими днями він пролежував на тапчані в одній з кабін, гарячково щось обмірковував і мріяв. Ці розмірковування перервала війна. Звичайно, Владек Бухович уникнув мобілізації. Під час облоги Варшави, рятуючись від бомбардувань, він зовсім випадково потрапив у Сєкєрки і залишився там. Не повернувся у центр міста. Знайшов свою обітовану землю.