Читать «Злий» онлайн - страница 255

— Бо тоді я зможу добути завтра близько мільйона влотих.

— Яким чином?

Меринос глибоко затягнувся сигаретою.

— На це я відповім лише тоді, коли ти даси відповідь На перше моє запитання, — промовив він ще тихше, але наполегливо.

Олімпія затулила обличчя руками. Нарешті підвела голівку і окинула Мериноса найяснішим з усіх своїх волошкових поглядів. В очах її була згода.

— Я буду твоєю дружиною, — сказала вона, — можеш нічого мені не говорити. Я про все здогадуюсь.

Філіп Меринос підвівся з крісла і почав кружляти по великій кімнаті, мов похмурий, сповнений звірячої радості тигр. Невблаганна хижість струмувала від кожного його руху. Він підійшов до тапчана і сів біля Олімпії.

— Олімпіє, — обізвався він здушеним голосом, — ти ні про що не здогадуєшся. Але слухай… Я завжди мріяв, що ти станеш моєю дружиною і житимеш зі мною в одній з розкішних вілл у Шрудборові або в Констанціні, що наші діти будуть дітьми голови Філіпа Мериноса, шанованого всіма господарського діяча і громадянина. Але ці мрії не здійсняться. Післязавтра ми виїжджаємо за кордон. Точніше кажучи, тікаємо. Ти згоджуєшся на це?

Олімпія нічого не відповіла. Тамуючи сльози, вона нервово кусала хустинку.

— Ці гроші, — пояснював Меринос, — потрібні мені на сьогодні, на один день чи, може, навіть на дві години. Я багата людина, Олімпіє, — він раптом обернувся і схопив її за руки, — дуже багата людина. Я маю величезний капітал в іноземній валюті й коштовностях, який ми візьмемо з собою за кордон. Ця дрібна сума — п'ятдесят тисяч злотих — потрібна мені зараз у цю ж хвилину, щоб здобути сотні тисяч, потрібні нам на виїзд. — Він знизив голос і довірливо зашепотів: — У мене в Щеціні є надійний чоловік, котрий нам усе влаштує. Він там на високій посаді. У середу будемо в Копенгагені. Зрозумій, ці кілька грошів — п'ятдесят тисяч — потрібні лише на те, щоб не звертатись до банку. Мені не хочеться вже нічого розмінювати, не хочеться чіпати ні валюти, ні коштовностей, розумієш?

— Я чудово тебе розумію, — ледь помітно всміхнулась Олімпія. — Адже ж ти знаєш, що я тямлю в цих речах. І хоч я не про все догадуюсь, але я вірю тобі. Я нічого не хочу знати, і ніщо мене не обходить, — додала вона несподівано зміцнілим голосом.

Олімпія рішуче підвелась, підійшла до невеличкого столика і висунула нижню шухляду. Легенько штовхнула стінку шухляди і відкрила її подвійне дно: внизу лежали рівненько складені пачки п'ятдесятизлотових банкнот.

— Бери, скільки тобі потрібно, — сказала вона. Меринос підвівся, повільно наблизився до Олімпії, що стояла, випроставшись, і ніжно взяв її за плечі. Він був вищий за неї на голову; незважаючи на свій високий зріст і гарну поставу, вона здавалась біля нього маленькою, тендітною і навіть якоюсь беззахисною. Філіп нахилився і ніжно-ніжно поцілував її в уста.

«Може, він і справді кохає мене, — подумала Олімпія, пригадуючи раптовий вибух його ревнощів два місяці тому, — так, він кохає мене. А до справжнього кохання не годиться бути байдужою. Це надто цінна річ, дорога й коштовна», ствердила вона з фаховою гендлярською досвідченістю. І ніби одвіяна од зерна полова, майнуло в неї перед очима обличчя Вітольда Гальського. Олімпія полегшено зітхнула, покірно притулилась усім тілом до Мериноса і міцно поцілувала його вогкими м'якими устами.