Читать «Злий» онлайн - страница 254

Вона раптом замовкла і втупила в Олімпію маленькі, глибоко посаджені голубі очі. Нав'язливий погляд цих очей став нестерпним, і раптом Олімпія зрозуміла все: в них палала дика, болісна заздрість, безнадійні ревнощі, що точили серце.

— Розумію, — мовила Олімпія; до неї повернулася її природна впевненість у собі. — Розумію, — повторила вона, — ви — пані Анеля? Пан Меринос говорив мені, як ви про нього піклуєтесь.

— Говорив? — зніяковіла Анеля від цієї несподіваної зміни в Олімпії, — тільки… Ви самі розумієте… Те, що ми тут говоримо, тільки між нами, гаразд?.. Заберіть його! Візьміть його собі! Так буде краще для нього!

Олімпія здивовано вдивлялася у грубе, вкрите шаром гриму і рум'ян обличчя. «Видно, була колись гарна, — подумала вона великодушно, — грубувата, але гарна». Взяла трубку телефону, що стояв на одній з полиць, і набрала номер. В трубці залунав глибокий чоловічий голос: «Алло!»

— Філіпе, — сказала Олімпія, — я щойно одержала твого листа. Охоче зустрінусь з тобою. Може б ти заскочив до мене?

— Гаразд, — спокійно відповів Меринос; кімната ходила ходором перед його очима, — буду за десять хвилин!

Олімпія поклала трубку.

— Пан Меринос зараз буде тут.

— От і добре, — сказала байдужим тоном Анеля, — все гаразд.

Повернулась і, приховуючи сльози, що заясніли в куточках очей, вийшла, не попрощавшись. Вона раптом збагнула, що незабаром перестане бути навіть служницею для Філіпа Мериноса.

Філіп Меринос мчав по сходах, мов школяр. Він нічого в цю хвилину не пам'ятав. Всі думки його були біля Олімпії.

За сім хвилин уже заходив до її крамниці. Олімпія сиділа на низенькому стільчику над розгорнутим журналом і вдавала, ніби читає і розглядає ілюстрації. Меринос зачинив за собою двері, Олімпія підвела голову, і вони з хвилину пильно, напружено, мовчки дивилися одне на одного. Зустрілися вперше за останні два місяці.

— Добрий день, — мовила Олімпія, встаючи. Підійшла до вхідних дверей і замкнула їх на ключ. — Поговоримо нагорі, гаразд? — несміливо посміхнулась.

— Як хочеш, — байдуже промовив Меринос. Він був зворушений і злостився сам на себе.

Нагорі Меринос сів у глибоке шкіряне крісло й запалив сигарету. Олімпія примостилась на краю тапчана.

— Слухаю, — серйозно мовила вона.

— Я хотів тобі задати два запитання, — мовив Меринос хрипкуватим голосом.

— Яке перше?

— Чи хочеш ти післязавтра вийти за мене заміж?

— А друге?

— Чи змогла б ти мені позичити до завтрашнього вечора п’ятдесят тисяч злотих?

Олімпія закліпала очима. Серце в неї закалатало.

— А можу і я задати два запитання? — тихо спитала вона.

— Будь ласка.

— Чого тобі захотілося, щоб я вийшла за тебе заміж після всього, що трапилось?

— Бо кохаю тебе.

— А навіщо тобі гроші?