Читать «Злий» онлайн - страница 14
Леопольд Тирманд
— Аякже, зараз… — гукнув мордатий, і ватага роз’їхалася в усі боки.
Зенон під’їхав до Марти, біля якої стояли спортсмени.
— Що сталося? — спитав Антек.
— Геніально! — відповів Зенон, — знаєш, Майко, цей бандит сказав: «Це через неуважність»… Так і сказав. Ну й гумор, га?
Антек і кілька інших засміялись, Марта тремтіла.
— Ну й що? — кинула вона раптом. — Що ви тепер з ними зробите?
— Нічого, — відповів Зенон безтурботно, — що йому зробиш? За лампу не заплатить, бо вона дорога, міліція далеко, битися з ним я не буду. Ти цього не розумієш, Майко, це володарі Черняковської вулиці. Отой мордатий у велосипедній шапочці — то пострах Чернякова.
— Хлопці, — наказав чоловік у кожусі, — готуйтеся виходити на лід, зараз звільнимо ковзанку від публіки. Іду оголошувати через мегафон.
Тісна група хокеїстів виїжджала на лід.
— Зрозумій, Майко, — мовив невпевнено Зенон, коли вони залишилися самі. — Якби я застукав його десь у нейтральному місці, то зробив би з нього мармелад, але тут вони мене знають… Сьогодні дам йому по морді, а ввечері виходитиму сам з ковзанки і кільканадцять цеглин, невідомо звідки, коли і як, влучать мені в лоба… Я знаю.
Перед очима Марти раптом зринула струнка постать у білому лікарському халаті. «До чого тут доктор Гальський?» зовсім розгублено, швидко подумала вона і мовила:
— Розумію… — І Зенону здалося, наче на цьому світі ніколи не було дотепів. В цю хвилину, з півмороку ковзанки, на частку секунди в Марту втупилися світлі зіниці й згасли. Це сталося так раптово, так несподівано, що Марта затремтіла, пройнята страхом. «Це відблиск льодової поверхні», заспокоювала вона сама себе, добре знаючи, що це зовсім не так.
У найтемнішому кутку ковзанки мордатий хлопець у велосипедній шапочці загальмував перед якимось низеньким паном у «гольфах». Коли цей пан їхав повз нього, мордатий враз схопив його за руку і, виводячи з рівноваги, потяг за собою в карколомний пірует.
— Татусю, — мовив мордатий, — позич п’ятдесят злотих…
— Пане! — вигукнув той, — пусти, бо закричу!.. Більше він сказати нічого не встиг. Хлопець у светрі, який щодуху мчав слідом, підрізав його з повного розгону. Він ще відчув, як його щосили кілька разів ударили ковзанами в спину і потім щось сильно шарпнуло за задню кишеню штанів.
— Рятуйте! Міліціє! — зарепетував він.
— Ти-ихо! — просичав мордатий і поволі проїхав йому ковзаном по обличчі. — Хлопці! Додому! — кинув він, і підлітки розсипалися, хто куди. Все разом тривало може кілька секунд, і пан у «гольфах», поки не стер кров із щоки, так і не збагнув, що саме сталося.
На ковзанці знялася страшенна метушня, в якій могутній голос, ледве долаючи цілковитий хаос, через мегафон просив публіку залишити ковзанку.
Марта попросила:
— Зеноне, переодягнись і проведи мене додому, добре?
— А тренування?
— Залиш тренування, прошу тебе, з мене досить цих скандалів.
— Добре, Майко, зачекай. Адже нічого такого по суті не сталося.
В мороці котлованів, виритих під майбутні трибуни, стояло шість темних постатей. Одна з них, невисока, мордата, вугласта, мнучи щось у пальцях, казала.