Читать «Злий» онлайн - страница 133
Леопольд Тирманд
— Це тут? — спитав високий кремезний чоловік із засмаглим, поораним зморшками обличчям.
— Тут, — відповів щуплий молодий чоловік в окулярах і постукав у двері з написом: «Редакція міського життя». Відчинив їх, гукнув у просторінь кімнати:
— Кубо! Займися паном. Це до вас.
Високий кремезний чоловік зайшов до кімнати й обережно причинив за собою двері.
В кімнаті сиділо двоє: заглиблений в читання купи газет чоловік середнього віку, в костюмі кольору хакі, з закачаними рукавами та молодий блондин, який лежав на столі, спершись ногами об калорифер, і просто з пляшки жадібно пив кефір. Почувши слова юнака в окулярах, блондин сів і повернув до прибулого веснянкувате, неймовірно змучене обличчя.
Чим можу служити вам, пане? — спитав він голосом, в якому звучала страшенна втома.
— Отож так… бачите, пане редакторе… — почав прибулий.
— Прошу, сідайте, пане, — перебив Якуб Вірус, тужно поглядаючи на свій недопитий кефір.
Прибулий витяг срібний портсигар з гравірованими підписами на кришці й почастував Кубуся.
— Власного виробу цигарки, — похвалився він. — Прошу, пане редакторе.
Куба взяв довгу сигарету з мундштуком і простяг запаленого сірника.
Моє прізвище, — вже впевненіше почав засмаглий чоловік, — моє прізвище Жичливий. Францішек Жичливий.
— Дуже приємно, — відповів Кубусь.
— Я член правління кооперативу «Мазовецькі суниці», — заявив прибулий Кубусеві, — це городній кооператив. Отож, пане редакторе, ми організуємо ярмарок.
Очі Кубуся перестали сентиментально блукати по розпочатій пляшці кефіру й стали проникливо й чуйно вдивлятися в покреслене зморшками засмагле обличчя Жичливого.
— Це дуже цікаво, — поволі промовив Кубусь. — Я вас слухаю, пане Жичливий.
Жичливий всміхнувся з явним задоволенням, як людина, котра знає напевно, що кінець кінцем її особа збуджує загальну симпатію.
— Це має бути ярмарок весняних первинок — з царини садівництва і городництва, — заявив він, — ярмарок під гаслом: «Варшавські вітаміни — радість і здоров'я кожного покоління!» Гасло на медаль, ні? У нас є домовленість з дирекцією Міського торгу, яка дозволила організувати наш ярмарок на Кошиках. Тепер, пане редакторе, нам потрібна тільки підтримка преси.
— Ви вже її маєте, пане, я вам обіцяю, — урочисто відповів Кубусь. — Зробимо вам рекламу, якої не знає історія садівництва й городництва в цьому місті.
— От, от! — захоплено вигукнув Жичливий, — реклама! Пане редакторе, від імені правління кооперативу «Мазовецькі суниці» дозволю собі надіслати ящик салату для редакції вашої газети. А може, ви, пане, волієте шпинат або брюссельську капусту?
— Для мене краще трохи спаржі, — раптом серйозно відгукнувся мужчина в костюмі кольору хакі. — І коли можна, зразу вже вареної, і з маслом.
Куба значущо кашлянув, але Жичливий стривожився, чи не криється тут якийсь натяк.
— А може, все-таки запросити їх на вечерю? — подумав він нервово, — воно завжди надійніше. Ось цей хоче теплої страви, а він схожий на начальника.