Читать «Злий» онлайн - страница 110

— Це буде важкий номер, Морице, дуже важкий. Будемо працювати з «лівими» квитками, — промовив Кудланні і втупив у нього свої блискучі очі.

— Нічого не вдієш! — вигукнув Мориц. Вій знав, які величезні труднощі й небезпеки криє в собі робота з «лівими» квитками, але сума, яку назвав Кудлатий, збудила в ньому шалену зухвалість; він начебто вже нічого не розумів.

— Щоб я так щастя мав, не завалимося, пане Кудлатий! Нехай будуть «ліві» квитки! Але дайте мені роботу! Побачите, що я можу за таку монету! За п’ятдесятку!

— Вірю, — лагідно відповів Кудлатий. — Знаю, що ці гроші означають для тебе тебе. Хочеш одружитися з Ганкою і вийти із справи? Хіба ні?

Мориц підвівся, похитуючись. На якийсь клаптик секунди здалося, ніби він хоче кинутись на Кудлатого.

— Сідай! — гримнув Кудлатий таким голосом, що Мориц відразу сів, наче його вдарили по голові. — Бо чудова кар’єра керівника квиткового відділу скінчиться в цю ж мить! Ось тут! Зрештою, — додав він з іронією, — я не нарікаю на тебе, Морице, що ти так думаєш. Хочу тільки, щоб ти усвідомив: я знаю твої думки. Хто знає… може я і сам звільню тебе після цього видовища. І з подякою.

Мориц звісив голову на груди. Він був розбитий, розтрощений, йому не залишалося нічого, крім собачої вірності цій страхітній людині, від якої не можна втекти. Нарешті він зрозумів: те, що оповідали про Кудлатого, — правда!

— Ну, ну, Морице, — озвався Кудлатий, — налий собі горілки й випий за моє здоров я, добре?

Знову почулося якесь хрипке зітхання за перегородкою. Звідти пробивалося світло. «Невже там хтось є?» майнуло в змученій голові Морица. Він налив горілки, підніс чарку й мовив:

— Ваше здоров я, пане Кудлатий. — За перегородкою почувся виразний стогін.

Дякую і до побачення, — кивнув Кудлатий.

Мориц випив і встав. Горілка важко вдарила в голову. Кудлатий підвівся з ліжка, підійшов до стіни і пхнув її. Зачорніла шпарина. Мориц рушив до неї і відчув, що його приязно поплескали по спині. Обернувся й побачив перед собою старий пошарпаний матроський светр, відчув запах пропітнілої шерсті. Всією силою волі жадав він побачити в цю хвилину обличчя Кудлатого, але не зважився підвести голову. Зробив крок, і стіна, глухо стукнувши, закрилася за ним.

На стосі ящиків сидів Роберт Крушина і курив цигарку. Він устав, протер очі і, взявши Морица за руку, повів його, мов дитину, крізь лабіринт розкиданого в першому підвалі мотлоху. Мориц кілька разів спотикався об якісь пляшки й сувої кабеля, доки не вийшов нагору. На вулиці Багно, біля воріт, він глянув на годинник: було пів на дванадцяту.

…І раптом згадалося: Ганка… Що скаже на це Ганка?

Саме так. Це було найважливіше і найістотніше. Треба ж їй усе сказати, треба її спитати, нехай вона вирішує, вона — що втілює в його житті все добре й справедливе.

«Як скаже, щоб я йшов на суд, — піду! — згадав Мориц повістку. — Але як сказати? Що сказати?.. Мушу її побачити! Мушу її спитати! Але зараз же! Негайно!» промайнуло в його мозкові.

Він перейшов брук, розстібаючи куртку: було дуже тепло. На трамвайній колії поблискували червоні ліхтарі ремонтників, які перекладали рейки. Незабаром Мориц зайшов до порожньої зали Центрального вокзалу.