Читать «Марсіанська хроніка» онлайн - страница 19
Рей Дуґлас Бредбері
Капітан схопився з місця.
— Досить з нас цих розмов! — ревнув він. — Починайте перевірку. Стукайте нас по колінах, слухайте наші Серця, випробуйте розумові здібності, ставте нам будь-які запитання!
— Говоріть. Я вас слухаю.
Цілу годину капітан із запалом розповідав про себе та своїх товаришів. Лікар уважно слухав.
— Просто неймовірно, — нарешті промовив він. — Такого правдоподібного в усіх подробицях марення я ще ніколи не зустрічав.
— Прокляття! — нестямно закричав капітан. — Коли не вірите, ми вам покажемо ракету!
— Прошу, покажіть. Чи можете ви її відтворити в цій кімнаті?
— Звичайно, можу. Вона у вашій папці під літерою Р.
Ккк розгорнув папку, серйозно прицмокнув язиком і поважно згорнув її.
— Навіщо ви сказали неправду? Ракети там немає.
— Та хіба ж вона може там бути, дурню! Я пожартував. Чи бачили ви коли, щоб божевільний жартував?
— Ви маєте своєрідне почуття гумору. Ну, що ж, ведіть мене до своєї ракети. Вона мене дуже цікавить.
Надворі стояла спека. Коли вони підійшли до ракети, був уже полудень.
Психіатр підступив до корабля і постукав пальцем. Ракета відповіла металевим дзвоном.
— Можна зайти всередину? — лукаво запитав він.
— Будь ласка.
Ккк надовго зник у ракеті.
— Ця дурна історія страшенно лютить мене, — говорив своїм супутникам капітан, посмоктуючи сигару. — Я б залюбки повернувся на Землю і порадив би всім людям не марнувати часу на Марс. Хіба можна мати справу з цими підозріливими дурнями?!
— Очевидно, сер, у них значна частина населення хворіє на голову. Саме тому вони так ретельно перевіряють нас.
— Може, й так, але їхня недовірливість починає мене дратувати.
Півгодини психіатр никав по ракеті, стукаючи, слухаючи, нюхаючи, куштуючи все, що траплялося йому на очі. Врешті він з’явився на порозі.
— Ну як, тепер ви нам повірили? — крикнув капітан, наче до глухого. Психіатр заплющив очі й почухав носа:
— Досі мені не доводилося бачити такого довершеного зразка чуттєвої галюцинації та гіпнотичної сугестії. Я дослідив вашу, як ви її називаєте, ракету, — і він постукав по металевому корпусу. — Я чую її. Це слухова ілюзія. — Він потягнув носом повітря. — Я відчуваю запах. Це нюхова галюцинація, що передається за допомогою чуттєвої телепатії. — Він торкнувся ракети губами. — Я відчуваю її смак. Це смакова ілюзія.
Психіатр шанобливо потиснув капітанові руку.
— Дозвольте мені поздоровити вас. Ви геніальна особа. Вами створено небачений досі шедевр. Проектування цілого комплексу образів, що існують у вашій свідомості, в свідомість інших людей, створення галюцинацій, що постійно сприймаються почуттями як цілком реальні речі, вважається майже неможливим. Наші пацієнти, як правило, створюють зорові або в кращому разі зорові й слухові ілюзії. Вам пощастило з’єднати й збалансувати всі можливі види ілюзій. Ваше безумство прекрасне в своїй довершеності.