Читать «Листя землі. Том 2» онлайн - страница 386

Фанатичне служіння Нестірка Волохача комуністичній ідеї перетворюється на фарс. В. Дрозд доводить логіку виродження цієї абсурдної мрії про комунізм до сьогоднішнього дня. Багато років берегла баба Оришка — удова Нестірка Волохача кумачевий прапор — нагороду за макет майбутнього комуністичного Пакуля — «Пакульської комуни». Мріяв Нестірко про той день, коли прапор над сільською комуною замайорить. Не дочекався ані він, ані баба Оришка, ані діти їхні… А онук Володька, фермер, попросив у баби те червоне полотнище для «кориди», яку влаштував для хазяїна району, аби піддобритися і «розвеселити од трудів державних». Налякався начальник бика вигуляного, ледве утік, покинув і великого ножа, і червоний прапор, а «бик потоптався по прапорові покинутому як хотів, із багном змішав, йон і так уже був благенький, міллю поїдений, ниточки наскрізь світилися, як решето. Убили бика з ружжа, на кілках смажили та їли. Ось такою комунією наше трудне врем'я завершилося», — свідчить баба Оришка.

Тяжко уявити душевний стан хоч би тієї ж Марії Журавської, якби вона дожила до тих днів, коли її ідею соціальної рівності та справедливості реалізовував Михайло Громницький чи Нестірко Волохач. Справді, благородна ідея, що заполонювала світлі уми і чесні душі, перетворювалася у трагікомедію, у фарс. Михаль Громницький натхненно, з агресивною затісно буквально викошував косою революційного терору все, що нагадувало минуле, що було традицією, вірою, народною культурою, мораллю, духовністю.

Ідея соціальної рівності й справедливості благородна і вічна, вона стимулюватиме великі уми на пошуки шляхів і форм її реалізації. Та, на жаль, будь-яка спроба мирними чи насильницькими засобами встановити справедливий суспільний лад на рівні окремої комуни чи державного утворення закінчувалася провалом.

Володимир Дрозд терпеливо і грунтовно, впродовж усього творчого життя, досліджує ідейно-світоглядні та морально-психологічні засади та збудники поривань благородних, чесних, натхненних, самовідданих борців за соціальну рівність і справедливість. Скільки часу провів у архівах, скільки переслухав розповідей, спогадів, свідчень, скільки передумав, перечитав, намагаючись перейнятися тією всепоглинаючою готовністю іти на самопожертву заради торжества ідей рівності, справедливості і братерства! Не випадково він вкладе в уста революціонерки, чекістки Хави, такі слова: «Нині багато хто хапається історію писать, але, якщо нашої віри тодішньої не відчути, правдивої історії не вийде… Більшість нас, неофітів, полягла на фронтах громадянської, першими ішли на штики — за світову революцію, за вселюдське щастя… Потім прийшли інші, хто хмілів од влади над людьми. Так дикого звіра п'янить запах крові».